27 червня відбулася жива зустріч із амбасадоркою Руху “Єдині”, поеткою, інфлюенсеркою, громадською діячкою Настасією Семенюк. Модерувала захід Людмила Таболіна, філологиня, учителька української мови та літератури з Харкова, фіналістка ТОП 10 Global Teacher Prize Ukraine, модераторка розмовних клубів у Києві.
Про амбасадорку
Настасія Семенюк – авторка поетичних збірок “Sobi” та “Настасія без А”. Маючи медичну освіту, почала реалізовувати свій літературний хист після народження старшої доньки – усе почалося з рядка “Чи знаєш ти, що маєш скарб?”.
Настасія ніколи не була російськомовною, проте глибоко замислюватися про цінність мови почала під час війни. Своїм досвідом зростання в українській ідентичності мисткиня поділилася з гостями.
На зустрічі, що відбулася 27 червня о 19:00 у київському центрі “Освіторія Хаб”, говорили про зросійщення українців, про роль мови для національної безпеки й гідності, про можливість перетину різних “бульбашок”, про вироблення мовної стійкості, про книгу “Невідоме Розстріляне відродження” за редакцією Юрія Винничука, про Конституцію України та про чорно-білий Прапор надії.
Не пасує спілкуватися мовою окупанта
“Після повномасштабного вторгнення я відчула переворот у собі. У травні 2022 року я вперше заговорила в соцмережах про важливість мови. Я записала сториз про те, що не пасує спілкуватися мовою окупанта в країні, на яку летять російські ракети”.
“Ти кажеш таке очевидне, як 2+2, а тобі у відповідь усе одно знайдуть аргумент про те, чому не можна відмовитися від російської, ще й тебе виставляють дурною, радикальною, ще якоюсь не такою”.
“Обираючи мову, обираєш належність до нації”.
Хто такі національні меншини і яким боком тут російська
“Десята стаття Конституції України – про підтримку мов національних меншин. Але ж більшість тих, хто спілкується російською мовою в Україні, – це українці. Тому вони вже не національні меншини. Тому вони вже – з юридичного погляду – не мають права користуватися цією “паличкою””.
“Я не розумію, чому тим, хто публічно говорить російською, не соромно. Коли їх запитаєш: “Ви часом не з росії?” – вони ображаються. Чому ж ви тоді обираєте російську? Вже собі вдома спілкуйтесь із чоловіком, зі старити батьками – є дійсно люди старшого віку, яким важко перейти на українську. Але коли ви виходите в світ..”.
Про “бульбашку”
“Навіть тут, на цій зустрічі зі мною – ті, кому нічого доводити не потрібно, хто й так чудово розуміє важливість мови. Так само й серед моїх постійних читачів не залишиться тих, хто вважає мене “мовнюком”, – вони просто не будуть цього читати. А хотілося б, щоб лишалися, читали і таки щось дійшло”.
Чому ми зросійщені
“Зросійщеність українців настільки легко пояснити, що зовсім не обов’язково навіть іти до бібліотеки, щоб дізнатися, що відбулося з тобою, твоїми батьками або бабусею та дідусем. Навіть з інстаграму, від наших інфлюенсерів ти можеш черпнути інформацію на цю тему”.
“Я читала книгу “Невідоме Розстріляне Відродження” [за редакцією Юрія Винничука та Павла Коломійця, Харків, видавництво “Фоліо”, 2019. – “Єдині”]. Там уся грубезна книга – в суцільних прізвищах, невідомих широкому загалу. 90% митців, педагогів, науковців було знищено. Тільки уявіть, який спадок вони могли дати!”
“Захисники російської люблять маніпулювати: мовляв, а що ви скажете грузинам чи казахам, які також говорять російською? Ми маємо розуміти, що це такий самий асимільований народ, як і ми. І асимілювала його росія. Це не їхня мова!”.
Як зберегти мовну стійкість
“Щоб виробити звичку спілкуватися українською, потрібно обмежити російськомовний інформаційний простір: російські фільми, музику. І навіть коло людей, як би це не звучало. Дуже дивно, коли люди, які начебто за українську, мають у телефоні російський інтерфейс”.
“Якось, виходячи з ліфта, я зачитала чоловікові з телефона щось, що мене обурило. Воно було російською. Тут двері відчинилися – вийшли сусіди. І мені здалося, що вони почули. Мені було так соромно – ви собі уявити не можете! Мені захотілося втекти – щоб раптом вони не подумали, що я розмовляю російською. Я ж не буду пояснювати, що десь когось процитувала…”
“Ходіть у театри, насолоджуйтесь красивою українською. На жаль, ми всі маємо суржик. До речі, колишніх російськомовних видно за тим, що вони спілкуються вишуканою українською мовою, без усіх цих “шо , “да”, “га” тощо”.
“Не вимагайте від себе одразу багато. Дайте собі час. Можуть бути помилки, росіянізми – це не страшно, наступного разу ти вже задумаєшся і не помилишся”.
