“Напівсвободи бути не повинно” — воїн і музикант Володимир Пастушок
Українську мову, культуру захищають зі зброєю в руках! Амбасадор Курсу переходу на українську від ГО “Рух Єдині” Володимир Пастушок завітав до київської “Освіторії”, де зустрівся з учасниками курсу.
Модерував зустріч Олександр Черкас — викладач української мови, української та світової літератури в Київському військовому ліцеї. “У стінах “Освіторії” звучав не просто голос, звучала совість”, — згадував пан Олександр.
Герої ріднилися з сталлю,
Вдягали тернові вінки,
Герої сідали на палі,
У тюрми і у “воронки”.
Герої боролись до скону,
І тільки Вітчизна – ціна!
Герої вмирали у схронах,
І хто знає їх імена?
(Володимир “Пісня” Пастушок)
Хто такий Володимир Пастушок
Володимир Пастушок (позивний “Пісня”) — Воїн-музикант з Рівненщини, учасник Революції Гідності, сотник 35 сотні Самооборони Майдану “Волинська Січ”, . “Коли я побачив, як жорстоко били студентів, вирішив: моя донька в такій державі жити не буде! — згадував пан Володимир. — І одразу ж поїхав до Києва на Майдан”.
Після Революції Гідності вступив до першого добровольчого батальйону Національної гвардії України. 5 квітня Володимир разом зі своїми побратимами склав присягу. “З другого травня почалося блокування самого Слов’янська. Я був командиром взводу”.
Чому “Пісня”
Ще до війни Володимир виконував повстанські пісні, створював та співав під гітару і власні. Крім того, він також займався перепохованням воїнів УПА. Пастушок пишається тим, що виховувався на подвигах українського козацтва, Січових стрільців, бійців Української повстанської армії. Гітара, за допомогою якої “Пісня” підтримує бойовий дух слухачів, — подарунок лідера гурту “Тартак” Сашка Положинського.
З гостями “Освіторії” Володимир Пастушок поділився дуже цікавим спостереженням. Виявляється, коли людина переходить на українську, вона стає культурнішою, на щабель вищою, ніж була. На рокфестивалях, де виступають україномовні гурти, навіть не лишається сміття, зазначає музикант.
Цитати Володимира Пастушка
- Я давно збираю і записую повстанський фольклор. Сам пишу тексти та музику. Ця справа допомагає переконати бійців, що варто любити Україну.
- Вишукую старовинні, забуті тексти, знаю багато повстанських пісень, які записував із середини 1990-х — на початку 2000-х від старожилів, які ці пісні пам’ятали.
- Не завжди серед ворожих пострілів є час для пісень, але інколи співаю, щоб підняти бойовий дух.
- 1991-го Україна стала незалежною. І я дуже чітко бачив, що російське телебачення про Україну говорить або щось погане, або нічого.
- Людина, яка переходить на українську, відчуває, що вона — частина великого народу, великої сім’ї. Вона стає уважнішою до себе, бо це честь — бути таким!
- Повірте мені: Європа ще буде до нас проситися!
- Ми не належимо самі собі. А належимо нашому майбутньому.
Слова, які модератор Олександр Черкас написав про цю зустріч, проймають до самісінького серця: “Дякую Вам, пане Володимире, за присутність, що не зникає після виходу. За мовчання, яке тримало рівень напруги не менше, ніж слово. За вашу пісню — без рими, без куплету, зате в тональності справжнього”.
