Вона чекала свого визнання як акторки довгі роки. І не тому, що не була затребуваною. А тому, що ніколи не хотіла толерувати до проєктів з російськими акторами та знімальною групою. Тому роки пошуків поєднувалися з роботою у театрах та дубляжі.
Проте, очікування не було даремним. Зараз Антоніна Хижняк відома чи не кожному українцю.
Під час нашого вебінару поговорили з пані Антоніною про український кінематограф, живу мову у фільмах та серіалах. І зачепили найголовніше – шлях акторки у вивченні та вдосконаленні української мови!
“До 17 років я говорила так, як говорить більшість українців. Такою собі мішаниною російських та українських слів. Суржик дуже різниться від району до району. Київський чи чернігівський суржик різниться від, наприклад, суржику Донбасу. І оскільки мої родичі дуже розкидані Україною, з самого дитинства я відчувала ось цю різницю. І з таким багажем, який складався абсолютно несвідомо, я прийшла в університет з оцим «ходе», «робе», «не вспіваю».
В університеті мені казали: «Давай вже якось одною мовою говори». Оця чесна критика з боку мене спонукала піднімати свій рівень знань. Особливо, коли приходиш у публічну професію. Тоді треба піднімати рівень знань мови.
Багато моїх викладачів та одногрупників, які були з Києва, говорили російською. І я теж копала у цей бік. Багато чого знімали російською мовою. І я довгий час не знімалася, бо мала жахливий акцент. Не те, щоб я хотіла зніматися у чомусь російськомовному. Але реалії були такі, що або ти сидиш вдома, або маєш роботу. Я грала у театрі, пішла у дубляж. І слава Богу, що так сталося. Робота в дубляжі допомогла мені краще фонетично володіти мовою, вивчати звороти, особливості мови, глибше пізнавати українську.
Я завжди була за те, щоб у кіно, наприклад, сценарії адаптували до живої мови. Бо бувають такі матеріали, що там така суха літературщина. І не знаєш, як це сказати, щоб бути переконливим, бути живим. Нам треба пройти дуже тяжкий шлях у цьому напрямку. Бо редакторів хороших мало, або вони виїхали.
Усі звикли до такого «фастфуду», знімати серіали з російської кальки. Пускати текст через Google Translate. І ті редактори, які не спілкуються у побуті українською, вони не розуміють, що у сценарії щось не так. У людей немає відчуття мови. Вони не розуміють, у чому проблема. І це те, з чим ми стикаємося щодня, з чим ми боремося.
Мені б хотілося, щоб наші ведучі звертали увагу на правильність вимови, щоб на це звертали увагу редактори. Щоб мова входила в нас. Як діти, інтуїтивно. Діти ж вивчають мову більш інтуїтивно, просто вставляючи потрібні слова. І, якщо чесно, я дуже радію, що говорила суржиком, тобто з дитинства не росла в оточенні російської мови.
Коли я відмовилася від російської мови, було усвідомлення: «Чому я за неї так тримаюся?». Ця мова для мене нерідна, ця мова штучно вивчена, лише у 18 років. І це питання зіграло важливу роль.
Хай краще людина починає із суржику, ніж продовжує розмовляти російською. Це й не дуже добре, але й не так уже погано. Один варіант, який можливий – робота над собою. Я не можу знайти машину часу, поговорити зі своїми предками і сказати: «Я розумію, що ви були вимушені розмовляти суржиком». Але ми творимо майбутнє, прямо у цій точці часу.
Мій син ріс у двомовній сім’ї. Мій чоловік, свекор – російськомовні. І я не могла перешкоджати спілкуванню через це. Це вершина тупості. Коли я почала більше розмовляти українською, син спочатку не розумів. А з часом і сам, коли говорив російською, виправлявся. Я не тиснула на нього цим, це було щось типу «заразного прикладу».
Коли були перші місці війни, мене запросили дублювати серіал, де були російські актори. Я не хочу цього толерувати. Ну як може бути, коли на екрані є ось ця морда? Що зміниться від дубляжу? Це просто спроба каналів заробити на російському контенті.
Мова дубляжу має залежати від проєкту. Якщо ми беремо фільм без екстраординарної адаптації персонажів, то я за те, що дубляж не має бути сухим, але і без страшного суржика. Адже дубляж – це і є та сама лагідна українізація. Якщо якісь герої говорять мішаниною в оригіналі, ми теж можемо озвучувати суржиком. Але це має бути виправдано.
Українці мають усвідомлювати те, хто вони такі і кого вони представляють. Особливо за кордоном. А як ні, то не варто розмахувати українським паспортом і щось комусь доводити.”
Повний запис вебінару вже є на YouTube-каналі «Єдині». Запрошуємо до перегляду!