“Протягом року ми майже щодня займалися українською з Богданою, заняття тривали десь по дві години. За винятком тижня, коли у нас було так зване вікно між записами програми. Проте, це не скасовувало моїх особистих занять українською. І десь годину на день я використовував для того, щоби вчити українську, вдосконалювати її”.
“Повага до себе може висловлюватися у будь-який спосіб. І повагою до своєї країни, повагою до історії, мови тієї країни, в якій людина живе. І ось я думаю, що всі ми, хто спілкується українською, хто не нехтує цим, це, перш за все, повага”.
“Ви знаєте, коли я зрозумів, що уже точно спокійно можу переходити на українську? Коли одного ранку я прокинувся і усвідомив, що сон, який мені наснився, був саме українською мовою. Я тоді приємно здивувався і розгубився, і збагнув, що мова увійшла в мене, і це дуже круто”.
“Про перехід на українську: “У мене було відчуття польоту. Бо мені вкрай подобалася ця мелодійність. Я взагалі вважаю, що українська – це якесь чаклунство, Україна вкрай містична взагалі, а українська це чаклунство. Це до мурах”.
“Завжди людину потрібно підтримувати. Тому що помилок у нашому житті буденному ми робимо багато: в своїх кроках, рішеннях, діях, і навіть, коли ми спілкуємося. Помилка це взагалі не гріх, помилка – це не щось таке огидне. Не треба боятися помилок, без помилок не буває досвіду”.
“Це велика честь для мене стати вашим амбасадором липневого курсу, і це велика відповідальність. Я схиляюся і висловлюю повагу до кожного вашого учня, учасника, слухача, українця, можливо і не тільки українця, як я, бо я громадянин України, так сталося, що не українець, але Україна в мене у серці. Я висловюю повагу, бо ви робите велику працю. І ті, хто зараз є слухачами цього курсу, і хто є організаторами, викладачами цього курсу, які зараз волонтерять, ви навіть не усвідомлюєте, яку велику місію ви несете. Для мене це відповідальність, велика честь і велика радість”.
“У момент, коли у 2014 сідав у літак, у мене був квиток в один кінець. І я вже знав, що не хочу повертатися. Що я лечу до тієї країни, в яку вірю, позицію якої підтримую, і на боці якої я, власне кажучи, стою. Я обрав Україну своїм домом. І для мене вже було прийняте рішення, що я буду наполягати, буду добиватися українського громадянства. Це було технічно важко зробити. Нас таких осіб було 200, це стосувалося саме політичної еміграції. Ми ж не могли поїхати до так званої росії і брати там довідки, документи. І я за це дуже вдячний чинному президенту, бо це громадянство, яким я дорожу, яке я ціную і яке я поважаю”.
“Чим завжди підкуповували мене українці: своєю затятістю. І своєю силою, прагненням до волі. Бо Людина з великої літери вона волю цю усвідомлює, береже і поважає. І не тільки свою, а і волю іншої людини. І в цьому неймовірність українського коду. Я просто схиляюся перед цим, це просто захоплює”.
“В історії України був момент такого відновлення і Відродження. То зараз у нас нове відродження: і поезії, і театру, і взагалі культури. Це дуже круто. Ми зараз з вами є свідками відродження української культури, і це вкрай потужний процес. Це історичний процес. Ми потім про це будемо розповідати, я вас запевняю, нашим онукам і правнукам”.
“Я дуже люблю Карпенка-Карого. Його гумор, його стилістика заворожує. Я обожнюю Ліну Костенко, вона на пучках пальців і одночасно з цим настільки глибока. Я не знаю, хто так ще, дійсно, може писати, вона неймовірна. У мене велика бібліотека і під час ковіду я, до речі, замовляв у інтернет-магазинах, і поповнив, і було багато часу почитати. І були такі літературні вечори, спочатку щовечора, і потім щосереди, щоп’ятниці ми влаштовували, і ми читали. І щоб читати мовою вголос, аби промовляти. І відпрацьовувати моменти, які поки що невдало виходять. Треба обов’язково читати, читайте вголос”.
“Був такий випадок у мене, він зараз таку усмішку викликає. Наші герої завітали до студії, я спілкуюся з хлопцем, який закохався і розповідає мені історію свого кохання, як він освідчувався, як це було. І я раптом у нього запитую, коли він мені каже, що він освідчився, а я такий, знаєте, на радощах: “І що вона, зрадила?” А він так розгубився, почав кліпати очима і каже: “Та чого вона зрадила, ні-ні, вона зраділа”. господи, що я ляпнув. І я такий видохнув: вона була рада. Мені там було дуже соромно, якщо чесно”.
Про вчительку української: “Для мене була важлива підтримка. І я її, звісно, відчував і серед колег. Але завжди мені якось заважає, може це буде нескромно лунати, ви мені пробачте, будь ласка: відповідальність. І я не хотів осоромитися перед глядачами у своєму прагненні говорити українською і працювати українською. Тому Богдана, яка була моєю вчителькою, яка мене надихала, яка мене підтримувала і жодного разу, до речі, не сварила за помилки, а просто так дуже ввічливо і так толератно, гречно виправляла, це все було дуже важливо для мене. І так, це правда, це не легенда, це факт: на початках, коли я начитував, Богдана була присутня, для мене це було вкрай важливо, я це завжди цінував”.
Надихнулися? Запишіться на наш новий безплатний курс української, в якому Олексій Суханов є амбасадором: https://yedyni.org/