“Мене звати Єлизавета Кобилянська, я студентка 3 курсу УДУ ім. Драгоманова. У проєкті я від самого початку. Ще в квітні 2022 року взялася до роботи в Єдині як модераторка чатів з учасниками, пізніше все це переросло в координацію онлайн розмовних клубів, чим займаюся досі.
Чому долучилася? Відчувала внутрішню потребу більше волонтерити, здавалося, що роблю мало, аби зупинити ворога, бо мова — також наш фронт. Спочатку було складно спілкуватися з людьми та чути їхні історії, особистий досвід після пережитого. Але згодом адаптуєшся до цього, навчаєшся підтримки та правильно вислухати.
Звичайно, перед розмовним клубом завжди хвилюєшся, завжди є якась тривога, що, можливо, завдання не сподобаються учасникам, буде мало людей або ж мало віддачі. Та це все забувається під час спілкування, коли мовці перехоплюють та доповнюють думки одне одного. Я люблю слухати учасників, їхні історії дуже часто є для мене натхненням!
Оскільки я переважно модерувала онлайн розмовні клуби, то учасникам найбільше подобається спілкуватися в кімнатах – сесійних залах, вони дуже люблять поговорити самі. Також теми, яку полюбляють люди, це знайомство, а також історія та культура.
Найважливіше — усвідомлення їхнього переходу, причини того, чому учасники повертаються до рідної мови.
Трапилася одна ситуація, яку я пам‘ятаю, коли були блекаути. Одна з учасниць розповіла, чому запізнилася на розмовний клуб: вишку покриття «Київстар» розбомбили, пані побігла до магазину, купила сім-картку іншого мобільного тарифу та підключилася до конференції, аби спілкуватися. Це мені так врізалося в пам‘ять, наскільки ж таки людям важлива їхня мета.
Технічними складнощами для онлайн розмовних клубів були блекаути, а ментальні — переживання неправильно підібрати завдання, аби не було важко/легко, аби учасники мали зацікавленість у тому, що ти розповідаєш.
Що надихає завжди, так це спроби. Навіть найламаніша українська чи суржик згодом стають чистою літературною. Учасники завжди зупиняються або я їх зупиняю, аби вони згадали слово українською та проговорили його в голос.
Моя група — всі учасники, які доєднуються за покликанням з навчального каналу. Люблю і новеньких, і люблю людей, що доєднуються на третій, четвертий, п‘ятий курс поспіль. Я рада, що маю можливість дізнаватися багато цікавинок про тих, що на початку місяця ще були незнайомцями, а зараз вже товариші. Хтось захоплюється музикою, хтось фотографією, хтось закохався у вивчення української, вони всі різні, але об‘єднані однією метою.
Разом з учасниками ми співали пісні, робили театралізовані діалоги. Основний наш матеріал — голос, бо ми дистанційовані одне від одного, тому вигадуємо цікаве для розмови.
Мене надихають створювати та проводити розмовні клуби або бути технічною підтримкою на заняттях онлайн ті модераторки та модератори, що працюють вже більше, ніж 3 курси без перерви. Це вау! Надихаюсь такими і пишаюсь.
Дякуємо Ліза Кобилянська та усім, хто був і нині є волонтерами та модераторами наших курсів!
Підтримуймо одне одного, плекаймо українську та будьмо в цьому “Єдині”!