Пісня «Пливе кача» родом із Закарпаття — у 1930-х роках її записав у Воловці, а 1944-го видав друком композитор Дезидерій Задор. Існують, утім, і інші записи, зокрема зі Львівської області, і деякі дослідники вказують на лемківське походження пісні.
Навряд чи можна визначити точну приналежність пісні — адже, як і будь-який зразок фольклору, вона зародилася набагато раніше і в різних версіях мандрувала всіма Карпатами. Дослідник Василь Сокіл указує на літературне походження тексту, посилаючись на вірш 1920-х років закарпатського поета Василя Ґренджі-Донського:
Плавле кача по тисині;
«Мамко моя, не лай нині,
Залаєш ми в злу годину,
Сам не знаю, де погину».
Лає мати сина, лає,
Син додому не вертає…
Серед поля, на долині
лягло серце у тернині!
Проте, як ми побачимо далі, існують давніші пісні зі схожими мотивами; скидається на те, що Ґренджа-Донський узяв першу строфу з народної пісні, а тоді розвинув її у власний твір.
Різняться версії щодо значення слова «тисина» з першого рядка. Очевидним трактуванням є, звісно, відсилка до річки Тиси. За іншими версіями, це слово має значення «тихий» від спільного індоєвропейського кореня «*teus-» або ж споріднене з лексемою «тісний» — у такому разі йдеться про тиху воду або вузьку водойму.
Цікаво, що в давніших версіях пісні йдеться не про воїна і взагалі не про сина, а про тяжку жіночу долю, і співаються вони від імені дівчини, яку мати видала за нелюба. Такі версії трапляються в одному з перших збірників русинського фольклору «Угро-русскія народныя пѣсни» (1885), виданні «Угро-русски народны спѣванки» (1900) тощо.
Чи мотив природно трансформувався у вояцьку пісню під час Першої світової війни, чи до цього прислужилася саме інтерпретація Ґренджі-Донського — визначити важко.
Моя мамка лютеранка
Не дала мя за Иванка,
Ай дала мя за Янчія
За чортов[о]е насѣнья (сѣмя).
Мамко моя, не лай менѣ,
Залаешь ми въ злой годинѣ;
Залаешь ми въ злу годину,
Не будешь знать, де погину. (1885)
Записаний Задором текст містить перші чотири відомі нам нині куплети, а от «сучасною» її версією, яка й стала реквіємом часів Революції Гідності, ми завдячуємо популяризаторці фольклору, співачці Вірі Баганич, яка виконала її вперше в 1960-х роках.
Артистка була родом із Воловця, там і почула тужливу баладу. Найімовірніше, саме завдяки її запису пісню пізніше підхопили такі виконавці, як ВІА «Ватра» і «Піккардійська терція» (це в їхньому виконанні пісня звучала на Майдані).
За словами соліста «Піккардійської терції» Ярослава Нудика, «Пливе кача» вперше «прозвучала на Майдані під час похорону білоруса Михайла Жизневського на прохання його найближчого товариша». Текст пісні про бійця, який передрікає свою загибель на війні в чужім краю, так зрезонував учасникам Революції Гідності, що невдовзі піснею почали прощатися з усіма героями Майдану.
Сакральне значення пісні для українців добре відчули наші вороги — недарма пропагандистський витвір «воєнкора» каналу «Russia Today» Акіма Апачева розпочинається саме зі слів «Пливе кача»: «Пливе кача, дівки хороводять, в “Азовсталі” демонів хоронять. Серед степу палахала хата, богоматір родить немовлято». Пісня вийшла 2022 року, і невдовзі на неї зняли кліп на руїнах Маріуполя. Цим продуктом рашисти планували «присвоїти» навіть українську мову, натомість лише викликали шквал мемів за недолугий текст і страйк від YouTube за мову ворожнечі.
Вивчаймо свої мову та культуру й гуртуймося навколо них!
Текст підготувала Елла Євтушенко . Дякуємо їй, Культуртригер та усім, хто ці 10 років протидіє російській дезінформації.