Що потрібно для того, щоб вивчити українську мову? Насамперед усвідомити її цінність. А ще – цінність того, що для неї зробили інші українці. Сьогодні поговоримо про справжню зірку українського мовознавства Олену Курило, авторку підручників з української мови, праць із української діалектології. Колишня фахівчиня з російської мови, пані Олена добре усвідомлювала, наскільки небезпечне зросійщення української. І її книжка «Уваги до сучасної української літературної мови» – це комплексна наукова праця, яка допомагає зрозуміти унікальність нашої мови.
«Треба уважно читати українських клясиків слова, – радить мовознавиця, – відзначати (…) своє, українське, найбільше синтактичні та фразеологічні явища в мові». До речі, праці її чудодійні: після їх прочитання дуже хочеться висловлюватися так, як Олена Курило, вживати ті звороти, які вживала вона, і «висовувати своє, одмітне», наше.
Крихти біографії
Олена Курило народилася 18 жовтня 1890 р. Фахову освіту здобула на історико-філологічному факультеті Вищих жіночих курсів при Варшавському університеті. Одним із її викладачів був Євген Тимченко – перекладач (завдяки йому українці матимуть змогу читати фінський епос «Калевала»), згодом один зі співзасновників Української академії наук. Не останньою чергою завдяки йому Олена, яка вивчала тоді російську, зацікавилася українською. За часів Української Народної Республіки вона створила перший підручник для дітей – «Початкова граматика української мови» (1918). «Ця книжка своїми одинадцятьма виданнями лишила, може, більший слід у свідомості покоління тих років, ніж багато інших книжок. Це не була наукова праця, це був практичний підручник для дітей, він не давав наукової системи й не претендував на сувору науковість методи, але він будив любов до своєї країни і мови», – писав Юрій Шевельов.
1919 р. учена розробила курс українського правопису, який можна було використовувати як у закладах освіти, так і для самостійного навчання. Плідно працювала і в царині діалектології: її дослідження присвячені, зокрема, говіркам Чернігівщини, їхнім фонетичним особливостям. Діалектні матеріали, що їх зібрала мовознавиця, використовували згодом для етимологічного словника української мови.
1937 р. радянська влада заарештувала вчену. Після виходу з в’язниці їй було заборонено жити в Україні, тим більше практикувати мовознавчу діяльність. Олена мусила оселитися на півночі росії.
Діяльність мовознавиці – аж до її арешту – тісно пов’язана з Українською академією наук. Адже для Курило вкрай важлива була національна наукова термінологія. Саме тому вона створила проєкт словника хімічної термінології (1923).
Але сьогодні докладніше розглянемо працю Курило «Уваги до сучасної української літературної мови», вперше видану 1920 р. Щоб не пустити в непам’ять історію нашої мови, варто уважно читати цю книжку, сповнену любові до українського слова, бажання зберегти його, оборонити, розвивати.
Речівник, пень, ніякий рід
Завдяки працям Олени Курило можна довідатися, якою була в перші десятиріччя XX ст. українська мовознавча термінологія. Вона мало нагадувала російську й широко послуговувалася назвами, дослівно перекладеними з латини, німецької, польської: зокрема, в ній побутували такі терміни, як «речівник» (цей термін позначав іменник), «пень» (так називали основу слова), «вольовий спосіб» (наказовий спосіб), «злучник» (сполучник). Назви відмінків, до яких ми звикли в наших підручниках, були перенесені з латини: «датив» (давальний відмінок), «акузатив» (знахідний відмінок), «інструменталь» (орудний відмінок).
Граматика, яка вас здивує
«Уваги до сучасної української літературної мови» покажуть читачам, як змінилася мова порівняно з часами, коли Олена Курило була жива. Так, ми мали два варіанти зі словом «обминати»: зі знахідним та орудним відмінком. Українська мова втратила конструкцію з «обминати (ким? чим?)»: «Морачевський у своєму перекладі євангелії обминає інфінітивами та особовими дієсловами», нині б ми сказали так: «Морачевський у своєму перекладі євангелії обминає інфінітиви та особові дієслова».
Ми знаємо вислів «співати пісень» (поряд зі «співати пісні»). А також: «Шановні пасажири! Виходячи з вагона, не залишайте своїх речей». Дієслово з іменником у родовому відмінку, без частки «не», однак, не був чимось дивним у розмовній українській мові та усній народній творчості за часів Олени Курило: «хати підмітати» (а не «хату підмітати»), «книг читати», «діждав рясту топтати».
Також цікавими знахідками можуть бути префікси. «Обібрати» – це не обікрасти, а обрати. «Угнати» – це наздогнати. Ми звикли до слова «роботящий», а як вам «зароботящий»? Означає «той, хто добре заробляє». І ми можемо не лише приділяти увагу, а й давати її.
Олена Курило критикує наслідування російського «доставка», пропонуючи відоме в народній мові «достава». А «роздуми» радить уживати в однині – «роздума». Ні, лінгвістка не вигадує жодних інновацій: вона просто бере зразки з живої народної мови та показує, як вони функціонують у писемних текстах.
Сміялися зі шкільних творів, де неправильно побудовані складні речення? А що ж таке «правильно»? «Загрозив він тоді короля, що піду служити турецькому султанові». Гай-гай, вашій вчительці б таке не сподобалось! А Пантелеймонові Кулішу – цілком годяще! Бо відтворювати пряму мову непрямою мовою у вигляді прямої мови було свого часу нормальним.
«Більшість вважає» чи «більшість вважають»? Незалежно від того, котрий з варіантів оберете, можете сміливо казати, якщо хтось виправлятиме? «Олена Курило дозволила». А там хай читають нашу статтю.
-уч, -ущ – не українські?
Автори сучасних підручників і граматик української мови наполягають на тому, що слова, які закінчуються на –учий, -ючий, -ущий, -ющий – москвинські з походження. «Так! Але ні!», – скажемо, перефразовуючи відому цитату з п’єси «За двома зайцями». Олена Курило наводить чимало українських слів, що мають суфікс («наросток») –уч, -ущ, але вони мають дещо інші значення, ніж у російській. І якщо російські слова переважно відносимо до дієприкметників із загальним значенням «такий, що робить щось або перебуває у якомусь стані», то наші, українські належать до прикметників із загальним значенням «наділений певною рисою, схильний до чогось». Наприклад, ми не використовуємо дієприкметника «балакаючий» (тобто той, який балакає), а послуговуємося прикметником «балакучий» (говіркий, схильний багато балакати). А «мовчущий» – це не той, що мовчить просто зараз, а схильний до мовчання, неговіркий, мовчазний.
Українська мова знає не лише слово «летючий» (той, що може літати), а й «котючий» (той, що легко котиться). А важучий – це синонім до «дуже важкий». Є варіанти: «пам’ятучий» і «пам’ятущий» (той, що має добру пам’ять). Замість «вражаючий випадок» Олена Курило рекомендує використовувати «разючий випадок».
Як то перекласти?
Ті, хто переходить на українську, часто запитують, як перекласти те чи те слово з російської. І тут може надатися праця Олени Курило. Ось кілька прикладів, які ми цілком можемо взяти на озброєння:
за неимением – не мавши
застоявшийся – позастоюваний
изнеможение – знемога
предостережение – пересторога
толковый – тямущий
А кому охота? – А кому хіть?
Замість висновків
Найбільше Олені Курило йшлося про те, щоб літературна мова розвивалася на народній основі. Адже штучність затьмарює думку, прокладає прірву між інтелігенцією та звичайними людьми, яким еліта покликана доносити знання. І затримує, за її словами «духовий розвиток».
Тішить, що сучасні українські мовотворці вже менше взорують на російську мову, намагаються відшукувати питомі форми, унікальні українські слова. І якщо ви хочете більше прикладів з народної мови, на основі яких були написані й літературні твори XIX – початку XX ст., то можете погортати цю книжку. А там уже ви самі здорові знаєте, що робити з цією інформацією.Завдяки Юрію Шевельову та його книжкам «Всеволод Ганцов. Олена Курило» й «Портрети українських мовознавців» про життєпис і наукову спадщину Олени Курило можна дізнатися більше.