Ми можемо вимкнути електрику, та ніхто не здатен вимкнути світла всередині нас! 20 жовтня о 19:00 усі, кому пощастило мати зв’язок, долучилися до ефіру з письменницею Тамарою Горіха Зерня, авторкою неймовірних романів «Доця» та «Принцип втручання», громадською діячкою. Ми говорили про мовну принциповість, про комфортне середовище для української мови й про те, як підвищити рівень володіння нею, якщо ви раніше українською не розмовляли.
Рік-півтора – й ти розмовляєш українською так, наче з нею народився
• Багато хто переходить після лютого на українську. У моєму колі таких людей дуже багато. І, як правило, від рішення щодо переходу до більш-менш вільного спілкування минає приблизно пів року – за умови, що людина наполегливо йде до своєї мети. Це процес непростий і дуже довгий. Але він того варте. За рік-півтора людина говорить вже так, що і не зрозумієш, що вона переходила з російської.
Моя мама не переходила на російську навіть у Москві
• Мені пощастило народитися в українськомовній родині. Моя мама, ще у радянські часи, принципово не переходила на російську. І я пам’ятаю випадок з дитинства, коли ми з мамою їздили в Москву. І в магазині мама сказала продавчині: «Покажіть мені ось ці червоні черевички». Незворушно, українською мовою. Мама ніколи не переходила на російську.
Я перестала бути «чемною»
• Нам дуже довго пояснювали, що чемна людина має перейти на мову свого співрозмовника. За умовчуванням, у випадку, коли зустрічалися українськомовна та російськомовна людина, чемною мав бути українськомовний українець. Жодного разу я не бачила росіянина, який з чемності переходив на українську. А потім я сказала собі, що більше не буду переходити. І життя не змінилося. Мене не стали розуміти менше, коло моїх друзів не змінилося.
Українська – це так красиво
• Фраза: «Говорите-говорите. Я ничего не понимаю, но это так красиво», – це реальна фраза, яку я почула від реального бійця. Він з Горлівки, ровесник Незалежності. Це був 2014 рік. І він мені каже: «Ви перша людина, яка говорить українською біля мене йзі мною. Ви – перша людина, яку я почув наживо».
Російськомовне середовище в Україні не має бути комфортним
• Прислухайтеся до свого серця. Якщо ви відчуваєте дискомфорт, що ви розмовляєте в Україні неукраїнською мовою – це значить, що треба щось змінювати. Без почуття провини. Я можу уявити, що відчуває дитина, яка комфортно жила в російськомовному середовищі і має переходити нині. І це питання не до людей, а до політиків. Адже як може бути, щоб в Україні російськомовне середовище може бути комфортним? Коли російська є на телебаченні, у школах, у суспільстві…
• Я буду щаслива, коли російська мова в Україні зведеться до єдиного функціоналу – допиту полонених. Тоді я буду впевнена, що наша країна в безпеці.
Прогрес обов’язково буде!
• Не вимагайте від себе досконалості. І не дозволяйте іншим це від вас вимагати. Буде акцент, буде суржик, будуть російські слова. Попервах у вас буде бідна лексика. Це означає, що ви ще не маєте того чуття і словникового запасу, яке потрібне для вільного володіння. Але це напрацьовується. Будьте поблажливі до себе.
• Якщо вам складно починати з мовлення, почніть з читання. Візьміть декілька книжок із простою лексикою, того жанру, який вам подобається. Виписуйте незнайомі слова, дивіться у Гуглі. Розмовляти починайте з простих фраз: «Добрий день», «Візьміть, будь ласка», «Оплата готівкою».
Мова – жива й розмаїта
• Неможливе існування мови без запозичень. І це постійний процес. Неможливо заморозити шматок мови і сказати, що тепер усі наступні покоління будуть послуговуватися лише цією мовою. І я не заперечую регіональні діалекти. Я готова, що поїду на Закарпаття й нічого не буду розуміти. І не тому, що я не знаю мови. А тому, що в кожному регіоні свої наголоси, ритміка, фонетична подача. Напишіть мені слово– і я його зможу ідентифікувати. Але якщо на слух, то я маю звикнути до манери розмови. І я не маю їх виправляти. Бо вони українці, живуть тут і з діда-прадіда, говорили такою українською мовою.
Українська мова досконала й повна
• Дуже багато слів у нас походить зі старослов’янської. І коли росіяни кажуть, то ми у них щось вкрали, то це неправда. Ці слова, найчастіше, походять з давніх часів і є певним розгалуженням для обох мов. Нам абсолютно непотрібно заповнювати російськими словами якісь провалля. Бо у нас жодних проваль немає, наша мова повна, досконала, наповнена синонімами.
Знайти українськомовний садочок в Україні вдалося з четвертого чи п’ятого разу
• Цього року я багато була у Польщі. І я казала – подивіться, вони всі говорять польською. Підлітки, люди в транспорті, продавці. І їм ніхто не забороняє розмовляти польською. Ніхто не каже, що культурна людина має переходити. Ніхто не приносить російські книжечки, не показує російські мультики. Дитина народжується поляком, її привчають до горщика польською. І вона не розуміє, як це – переходити на російську. А моя дитина не може у Києві знайти тренера з футболу, який розмовлятиме українською. Ми садочок знайшли з 4 чи 5 разу, щоб вихователька розмовляла українською. І навіть зараз син змушений переходити на російську, бо цією мовою говорять його друзі. А він хоче бути в гурті, гратися з іншими дітьми.
Українська мова перетворить Україну на твердиню, яку в нас неможливо забрати
• Якби наша країна була у мовному плані як скеля, нам було б легше. Була б твердиня, яку в нас неможливо було забрати. І ця твердиня – це наша мова. З неї виростає наша культура, інформаційний простір.