Щиро кажучи, ця стаття спочатку мала на меті розповісти про етикет у соцмережах – як писати та коментувати, щоб справляти враження розумної, вихованої, врівноваженої людини. Проте інтернет – то річ набагато складніша, ніж перелік правил поведінки в коментарях. Тому поговоримо про контент узагалі, про те, як краще достукатись до аудиторії, про інформаційну гігієну – і про етикет також, куди ж без нього.
Про колишню, яка не прибирала в хаті
З’ясуйте, для кого ви публікуєте матеріал. Якщо ваш допис для необмеженого кола читачів, то будьте готові до того, що читатимуть його люди з різним інтелектуальним рівнем, різним життєвим досвідом і різним рівнем орієнтування в темі. Читачі можуть знайти у вашому пості те, до чого б ви ніколи в житті не додумалися.
Люди можуть зачепитися за окрему фразу й перестати сприймати текст узагалі. Так, це їхня проблема, але якщо ви створювали текст із іншою метою, ніж ловити обурення від фрази на кшталт «Не такі страшні московські воші, як українські гниди», – краще поредагувати пост, перш ніж оприлюднювати.
Недобре з’ясовувати особисті стосунки з будь-ким через публікації. Хіба що ви хочете застерегти знайомих від співпраці чи одруження з реально небезпечною людиною. В такому випадку є сенс пояснити, чим ця людина небезпечна, а не розповідати, що вона не прибирала в хаті, поки ви жили разом, або про те, що від колишнього шефа смерділо цибулею. Зрозуміло, емоційний стан після конфлікту не найкращий, проте ваш підписник, прочитавши такий текст, буде певен, що наступною жертвою шельмування може стати він, і почне уникати вас, а не того, кого ви шельмували.
Деякі користувачі полюбляють позначати (тегати) інших у своїх публікаціях, щоб швидше привернути їхню увагу. Але це мало подобається тим, кого там позначають. «Зазвичай люди, які пишуть цікаві статуси, не позначають там сторонніх осіб», – зауважила свого часу поетка та музикантка Євгенія Чуприна. Це справді незручно. По-перше, тим, кого позначили, приходять сповіщення про кожен коментар під публікацією, до якої вони не мають жодного стосунку. Це нервує. По-друге, якщо ви хочете швидше про щось повідомити, краще напишіть у приват (в дірект).
Чи має право вчителька фотографуватися в купальнику?
Звичайно ж, має, як і лікарка, психологиня, міністерка чи письменниця. Інше питання – наскільки фото в купальнику доречне до теми допису. Бо, коли йдеться про збір коштів на армію, не варто обманюватися, ніби ви привертаєте увагу до збору коштів. Реагуватимуть на фото в купальнику, й це буде перше, якщо не єдине, що читачі винесуть із публікації.
«Картинки для привернення уваги» справді працюють, але ліпше дібрати все-таки тематичну картинку. Щоб привернути увагу правильно.
Коментарі
Навіть коли ви перебуваєте в мережі, під час обговорення професійної теми ви презентуєте свою компанію, установу, організацію. З ваших коментарів формуватиметься враження про ваших колег. Якщо вам хочеться більше свободи, краще створити обліковку, де не буде інформації про ваше місце роботи.
Часто можна почути пораду: «Не дозволяй собі в коментарях того, що ти не міг би сказати людині особисто при зустрічі». Це маніпуляція. Звичайно, що писемна комунікація відрізняється від усної – ця різниця існує ще з часів цидулок (записок) на папері. Та незайве пам’ятати, що з вашим опонентом ви таки можете перетнутись особисто. І це може бути ситуація, коли ви від нього будете повністю залежати.
Пишучи коментар, запитайте себе: «Чи читав би я сам такий коментар, якби його написав хтось інший?» Це стосується як обсягу, так і стилю та змісту. Не варто постити довжелезні витяги з Біблії, Корану, Лесі Українки, якщо в темі допису є лише запитання, де купити вживану електрогітару.
Інший правопис, інша пунктуація?
ВЕЛИКІ ЛІТЕРИ в коментарях і приватних повідомленнях (та й у дописах) сприймаються як крик. Те саме можна сказати про засилля знаків оклику!!!!!!!! Або крапок… яких більше, ніж літер… і взагалі…
Не зловживайте знаками оклику і в назвах телеграм-каналів. Особливо зараз, коли це асоціюється з повітряними тривогами, оголошеннями про зниклих безвісти людей і тварин чи про аварійні ситуації. «Для мене ці червоні знаки оклику (…) в звичайних повідомленнях – маркер фігні в тексті і маркер загального низького рівня людини», – вважає мануальна терапевтка Наталя Поляновська.
Непрохані поради – це тупо
Багатьох публічних людей дуже бісить, коли коментатори прискіпливі до дрібниць, які не стосуються справи. Йдеться не лише про виправлення граматичних чи правописних помилок чи вказування на якісь незначущі неточності в тексті. Йдеться про бажання все роздивлятися мов під мікроскопом: «О, а в вас брови нерівні!», «Як ви можете купувати в цьому магазині, він же належить політику П.!» Подібні зауваження натякають на те, що за рахунок коментарів ви хочете над кимось навіщось вивищитися. «У вас брови нерівні» (погляньте на мене, який я уважний, не те що решта!), «Цей магазин – власність П.» (я краща за тебе, бо, на відміну від тебе зневажаю цього політика). Ці зауваження мають на меті одне – публічно виставити людину в негативному світлі. Ви точно хочете саме цього?
Перш ніж тролити, з’ясуйте, з ким маєте справу. Те, що може бути смішно вам і вашим однодумцям, для сторонньої людини виявиться вбивчим. Наприклад, це пов’язано з пережитим досвідом війни, окупації, насильства, втратою близьких, фізичною травмою. Краще недотролити, ніж перетролити.
Чому листівки – то не ОК
Хочете привітати чимбільше людей зі святом, а часу не маєте? Ось вам дивовихід – електронна листівка, на якій можна затегати всіх-всіх-всіх! От просто одним порухом пальця, одним натисненням на заповітну кнопочку. Так думають ті, хто придумав цей винахід. Бо в них немає ні совісті, ні поваги.
Дуже нечемно позначати цілу юрбу людей на листівках. По-перше, ви не знаєте, чи святкує людина Великдень (можливо, вона сповідує іудаїзм або взагалі не шанує жодної релігії) або 8 Березня (вона може вважати його радянським святом і ненавидіти за це); хтось бореться за довкілля й виступає проти зрізаних квітів (тож неприємно отримати листівку з букетом). По-друге, коли особисто я бачу таке «привітання», на думку спадає одне: людина шкодує на менедвох хвилин, щоб написати поздоровлення своїми словами.
Виставляєш фото? Запитай!
«Ну звичайно, як на моря їздити, то в неї гроші є, а як на штори здати, то немає!» – отакі коментарі я отримала під фото з пляжу, де випадково перетнулася зі своєю знайомою. Саме так, знайома вирішила за нас двох, що ця світлина, де ми засмагаємо в купальниках, обов’язково має бути в мережі, а мене конче треба там позначити. Я не любителька виставляти особисте життя напоказ. Де відпочиваю, з ким зустрічаюся, що їм – то лише моя приватна справа. І я їжджу (їздила до війни) на море для того, щоб відпочити, а не щоб похизуватися фоточками.
Словом, людині може бути неприємно, якщо ви викладаєте фото з нею без її згоди. Це саме стосується й дітей. Так-так, навіть власних. Якщо ви не хочете, щоб світлину з вашим голим малюком хтиво роздивлялися збоченці, краще її не оприлюднювати.
Якщо ви вчитель або вихователь, перш ніж фотографувати вихованців, обговоріть із ними, чи хочуть вони, щоб ви оприлюднили світлини з ними. Є діти та підлітки, які терпіти не можуть фотографуватися.
Приватні повідомлення
З’ясуйте у співрозмовника, як йому зручніше спілкуватися – відеозв’язком, телефоном, текстовими повідомленнями. Пам’ятайте, що для того, аби прослухати голосові повідомлення, співрозмовнику доведеться шукати навушники, щоб вашої розмови не чув ніхто сторонній.
Якщо ви з людиною не досить добре знайомі, найкраще буде спочатку познайомитися й пояснити свою потребу. Кидати покликання на збір грошей або надсилати свою творчість, щоб «дізнатися фахову думку», краще після того, як поспілкуєтеся з людиною. Багато хто не відкриває лінків без попередження: хтозна, може, за ними якийсь вірус?
Репости
Досить часто, прочитавши, що хтось має серйозну хворобу, зник, шукає житло, збирає гроші на допомогу комусь та ін., люди кидаються поширювати цю публікацію. Йдеться навіть не про те, що інформацію мало хто перевіряє, і нерідко на тих, хто береться реально допомагати, чекає неприємний нежданчик. Проблема в тім, що не кожен усвідомлює: поширення може завдати шкоди тій людині, якій намагаються допомогти. Особливо це стосується зниклих безвісти військових: друзі з добрими намірами повідомляють у публічний доступ інформацію про них, і досить швидко вона потрапляє в руки ворога.
Поширюйте лише ту інформацію, правдивість якої ви самі можете гарантувати. Завжди перевіряйте себе: чиї матеріали ви поширюєте, яку репутацію її автор має у вашому оточенні, які наслідки може мати репост, якщо інформація виявиться фальшивою.
Як реагувати на емоційні публікації?
Скільки разів бувало так, що після прочитання котрогось допису вам хочеться когось прибити? Чи лежати й плакати? Чи зневіритися в собі?
Ні, це не ваші особисті проблеми. Зазвичай саме таку мету мав автор або замовник: демотивувати, деморалізувати, підірвати довіру, викликати ненависть. І для чогось йому це потрібно. Наприклад, щоб у вас стало менше сил на боротьбу з ворогом.
Тому, якщо відчуваєте, що з вами коїться щось не те, завжди запитуйте себе: навіщо ця публікація була створена? Навіщо вас хочуть зробити споживачем цієї інформації? Наскільки вона стосується особисто вас? Які дії ви маєте вчинити на основі цієї інформації? Як вона може вплинути на ваше оточення?
Письменниця Анна Амарго радить: «Бачите пост, який написаний так, що змушує вас розізлитися на своїх, соромитися своїх або засуджувати своїх – зразу посилайте за російським кораблем того, хто його написав. Якими б правильними не були його мотиви написати цей пост».
І наостанок
Шукайте матеріали, які об’єднують. Створюйте матеріали, які об’єднують. У коментарях шукайте те, що об’єднує вас із автором публікації. І пам’ятайте про себе. Якщо соцмережізабирають у вас більше, ніж ви отримуєте, робіть довші перерви. Без інтернету. В невіртуальній реальності.