Щодня ми вживаємо тисячі слів, називаючи ними все, що нас оточує. Та чи замислювалися ми колись про те, звідки вони взялися в нашій рідній мові? Хто приніс нам їх? Що вони могли означати у сиву давнину? Усе це вивчає наука про походження слів – етимологія.
Сьогодні ми поговоримо про ті слова, які відомі кожному з нас. Це назви всього того, що ми їмо – овочів, фруктів, домашніх страв, ласощів. А яка найулюбленіша їжа українця? Звісно, борщ! Тож пригадаймо, які продукти потрібні, аби його зварити, і скоро ви дізнаєтеся, чому ці ж вони так звуться.
Рубати, копати, пітніти, набубнявіти
Що обов’язково кладуть у борщ, аби він був червоного кольору? Звісно, буряк! А чому його називають буряком? Тут учені сперечаються. Одні кажуть – тому, що бурий. А інші вважають, що ця назва не наша, а арабська, що звучить як «абу арак» та означає «батько поту». Але так араби називали не буряк, а якусь дику лікарську рослину. У давнину хворому давали випити відвару цієї рослини, аби впрів та скоріше одужав.
А що ще робить борщ червоним? Авжеж, помідор, звісно! Назва помідор потрапила до нас із італійської: помо «яблуко», ді ауро – «з золота», себто «золоте яблуко». Інакше помідор зветься томат – цю назву ми запозичили в індіанців. Їхнє томатл означає «набубнявіти». З’явився спершу крихітний помідорчик – і да-а-а-авай розростатися, розпухати не по днях, а по годинах!
Разом із помідором та буряком на сковорідці тушкується морква. У старовину морква вона звалася мрки. Ця назва дуже-дуже давня, її походження навіть уже не пам’ятають автори словників. А про цибулю вчені говорять, що ця назва походить із грецького «рубати, копати». Копають її на городі, а рубають ножем уже очищену, на столі.
А доки ваша пательня, сковорідка, рондель, чара або ринка (то все назви того самого посуду в різних містах і селах України) видає пахощі тушкованої городини, ми спробуємо з’ясувати походження інших складників.
Борщ тут – ворогам капут!
Чому капуста так зветься? А поміркуймо, на що вона найбільше схожа? Так-так, на голову! І слово це походить від «капут», що в стародавніх римлян означало «голова».
Назву картопля українці запозичили в німців. А німці – в італійців. Тільки італійське слово означало «трюфель» (гриб, що схований у землі). А трюфель іде від латинського терра тубер «земляна бульба». Трюфель дещо подібний до картопляних бульб, тому назву гриба перенесли на картоплю. У деяких краях картоплю називають бараболею – на честь німецького міста Бранібор (Бранденбург), із якого нібито потрапила до Східної Європи. Від міста Бранденбург походить і інша назва картоплі – мандибурка або просто бурка. Утім, інколи можна почути нашу рідну назву ріпа. Можливо, то через те, що борщ такий давній, та аж картоплі на наших землях тоді не знали й клали замість неї іншу ріпу – ту, що з хвостиком і лапатим листям…
Смачним та запашним виходить борщ, коли до нього кладуть часник. Раніше казали – чесник. А називається він так, бо з голівки потрібно «відчесати» (відокремити) зубчики.
Є господині, які варять борщ із грибами. Сьогодні вчені сперечаються – звідки ж пішло слово гриб? Одні вважають, що раніше це звучало як гліб та означало «липкий, слизький». Справді, є в українській мові назва гриба, що росте, наче приклеєний до дерева – глива. Інші кажуть, що гриб – від «гребти», «вигрібатися з землі». Треті пов’язують слово гриб зі словом горб – бо шапка часом нагадує горбик. А ви як гадаєте?
Ну, й квасоля (якщо, звісно бажаєте). Ця назва запозичена з латини або давньогрецької, звідки потрапила до середньоверхньонімецької мови, потім до польської, і скрізь означала те саме – квасолю, авжеж! Одначе ми маємо і свої, рідні, слов’янські назви, пов’язані з поняттями «куля», «кулястий» – біб, бецай (від бец «грудка»), бабоха (теж назва грудки).
Гострий смак, збагне не всяк
Ось, коли зберемо ми всі потрібні продукти докупи, можна варити улюблену страву! А саме слово борщ – дуже-дуже давнє, означає «гострий, пекучий». І виникло воно тоді, коли й українці, і поляки, і литовці, і латвійці, і ще багато-багато народів говорили однією спільною мовою. Мову цю називають прамовою – тобто прабабусею всіх сучасних мов. І майже в усіх мовах-правнучках нині є слова, що схожі на борщ. Вони означають зовсім різні речі, але всі пов’язані з чимось гострим, колючим. В ірландців це – барр «верхівка», бара «гнів», у шведів – боре «реп’ях», у слов’ян – борона «знаряддя для польових робіт, яке має гострі зубці».
Отже,
Відчесати зубчик часнику,
Начистити картоплі – земляної бульби,
Накопати й почистити й цибулі, щоб потім її нарубати ножем,
Витягти трохи моркви,
А також назбирати грибів, що вигрібаються з землі,
Не забути про голову – капусту,
Про грудочки – квасолю,
Про золоте яблуко – помідор,
Та про батька поту – буряк.
Коли ви все це гарно помиєте,
То можна готувати гостру страву – борщ.
Смачного вам, дорогі словолюби!
До речі, приготувати унікальний за смаком український борщ ви можете за рецептом друга «Єдиних», ресторатора й борщобандерівця Євгена Клопотенка.