Дехто з вас запитає: «А це точно стаття про українську мову?» Не хвилюйтеся – ніхто не змушуватиме вас до фізкультурних вправ (хоча це теж корисно!). Живіт втягуватимете не ви самі, а… звуки у словах.
Як часто ви сумніваєтеся – багато підков чи багато підків? А якщо одна підошва, то багато…
Ви, мабуть, звернули увагу, що, коли у приміщенні (у транспорті, наприклад) затісно, всі, хто в ньому перебуває, намагаються зайняти якомога менше місця. Інколи навіть живіт мусять втягувати, щоб більше людей вмістилося.
Так само чинять і звуки, коли якихось предметів багато: широкий О перетворюється на вузенький І, коли слово жіночого роду (таке, про яке можна сказати «вона») набуває форми множини (не один предмет, а багато), ще й родового відмінка (якщо до цього слова поставити питання, то це буде питання «кого?» або «чого?»). Наприклад:
Що? | Багато чого? |
дорОга | дорІг |
брова | брІв |
нОга | нІг |
корОва | – корІв |
підкОва | підкІв |
голОва | голІв |
Та не в усіх словах звуки поводяться таким чином. Часто вони лишаються круглими та широкими, як люди, що заповнюють усе собою:
Що? | Багато чого? |
істОта | істОт |
небОга | небОг |
тривОга | тривОг |
пересторОга | пересторОг |
втома | втом |
перемога | перемог |
розмова | розмов |
А інколи навіть розростаються ще більше: де не було жодного звука, він з’являється:
Що? | Багато чого? |
сосна́ | со́сЕн, со́сОн |
пі́хва | пі́хОв |
це́рква | церко́в |
моли́тва | молито́в |
підо́шва | підошО́в |
То втягувати звукам живіт чи не втягувати? На це питання відповість Український лінгвістичний портал – онлайновий словник форм слова. Його розробив Український мовно-інформаційний фонд Національної академії наук України.
Отже, заходьте на Український лінгвістичний портал:
Уведіть потрібне слово у пошук. Наприклад, слово борода:
Отримаєте всі форми цього слова – в однині й у множині, в усіх відмінках:
До речі, ви можете почути два варіанти для слова хвороба – хворОб і хворІб. Перша – хвороб – зафіксована у словнику, і це літературна форма слова. Друга ж – хворіб – може траплятися в говірках української мови – переважно у маленьких затишних містах і селах, де люди говорять не так, як велить підручник, а так, як казали їхні прадідусі та прабабусі. В них може бути й Біг замість Бог, і кітик замість котик. Не смійтеся з тих, хто розмовляє незвично, й не виправляйте їх, адже говірки – це теж наша спадщина!