“Прифронтове Запоріжжя. Сирени повітряної тривоги та обстріли з С-300, про які сирена не встигає попередити. Волонтерські центри та хаби допомоги переселенцям, названі за містами: Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь… «Швидкі», що мчать проспектом і вдень, і вночі, аби доставити до лікарні поранених воїнів.
Чи доречно в такій ситуації проводити розмовні клуби з української мови? Чи потрібно це комусь? Чи прийдуть люди?
Відповіді однозначні – так.
Влітку в Запоріжжі було дві групи розмовного клубу: щосереди ми зустрічалися у Запорізькій обласній бібліотеці для юнацтва, а щонеділі – у Туристичному інформаційному центрі.
Серед учасників клубу: викладачі, вихователі дитячих садочків, волонтери, лікарі, держслужбовці, психологи, бухгалтери…
Кожен з них вибрав українську, щоб говорити не лише на роботі, а й у транспорті, в перукарні, в магазині, з друзями і вдома. Кожен з них розуміє, що мова – це не просто засіб спілкування. Українська мова – це наша зброя. Говорячи українською, кожен із них наближає перемогу України”.
Дякуємо модераторці розмовного клубу в Запоріжжі Олені Ольшанській за її працю та за те, що поділилася думками!
Єдині в мові, єдині в боротьбі!