Вивчаючи мову, ми завжди шукаємо, що нам може стати у пригоді. Обираємо найкращі словники, граматики, підручники, нонфікшн і навіть дописи в Інстаграмі. Та чи завжди нам вистачає обізнаності й критичного мислення, щоб правильно скористатися матеріалами? Сьогодні говоримо про найпопулярніші джерела, з яких початківці (й не лише!) черпають знання з української лексики, граматики, вимови тощо.
Учасники мовних курсів «Єдині» часто запитують у чатах підтримки та на розмовних клубах, якими джерелами найкраще користуватися, щоб опанувати правильну літературну українську мову. І часом, припускаючись мовних чи мовленнєвих помилок, вони кажуть: «Так написано у словнику». І, якщо подумати логічно, то кому ж довіряти, як не вченим, фаховим мовознавцям, які створили словник чи підручник? Невже й вони помиляються, а то й брешуть?
Отже, про плюси та мінуси найвідоміших фахових словників.
Академічний тлумачний словник української мови в 11 та 20 томах
Він існує в 11 томах та у 20 томах офлайн і онлайн. Найчастіше обирають саме ті варіанти, що в мережі.
СУМ-11 – перший український академічний тлумачний словник, виданий колективом Інституту мовознавства Національної академії наук України (тоді АН УРСР) під орудою Івана Білодіда. Він відображає стан української літературної мови з другої половини XVIII та до 70-х рр. XX століття.
В електронному вигляді словник можна знайти тут. Вам відкриються значення, наголос та основні граматичні форми не лише добре відомих вам слів, але й таких, як витворний, кріс, чолопок, скапаритися, дармовис. Якщо маєте сумніви щодо родового відмінка однини – трамвая чи трамваю, правця чи правцю, документа чи документу, то й тут словник вам допоможе. До того ж майже кожна стаття містить ілюстрації з української художньої або наукової літератури та публіцистики.
На жаль, тут ви не знайдете тлумачення таких слів, як церегелі, банячити, небезмай, немає тут і слова славень, буцім його взагалі не існувало. Це пов’язано з тим, що в часи Радянського Союзу панувала тенденція зближення української мови з російською, тому слова, що не були нічим схожими до російських, або не входили до реєстру взагалі, або їх подавали з позначками «діалектне», «застаріле», «рідковживане».
Найголовніша вада словника в тому, що він застарий. Адже вийшов друком у 1970–1980 рр.
Ні, цей словник не безнадійно застарілий, бо більшість витлумачених у ньому слів ми вживаємо й зараз. Але хіба такі одиниці, як радгоспівський чи агітпункт відображають реальну картину нашого слововжитку? Звісно, ні! Та й тлумачення слів комікс та націоналізм у цьому словнику зовсім не відповідає реальності. На щастя, це врахували укладачі нової версії Словника української мови в 20 томах, доступного тут.
Проте, на наш погляд, не так уже й важко розібратися з тим, де можна довіряти СУМ-11, а де не варто. Потрібно лише бути уважнішими до прикладів уживання того чи того слова. Якщо, скажімо, прикладів один-два, і всі вони з літератури 1940-1980 рр.(наприклад, із газети «Зоря комунізму»), то варто сумніватися й перевірити за іншими джерелами. Якщо ж автори цитат – українські письменники-класики (Тарас Шевченко, Михайло Коцюбинський), і цих цитат багато, то є сенс уживати це слово.
СУМ-20
Натепер маємо 12 томів з 20 онлайн. Словник української мови у 20 томах – не просто осучаснений варіант СУМ-11. Так, слово банячити в ньому вже витлумачили; з’явилося слово аврикула, якого не було в СУМ-11; слово монітор проілюстроване цитатами з творів письменників XXI століття, зокрема Андрія Кокотюхи.
На жаль, інколи цитати потрапляли до СУМ-20 з російських джерел (а у тлумаченні до слова абатиса – взагалі з російської Вікіпедії, на відміну від СУМ-11, де ілюстрація наведена з Лесі Українки). Важко сказати, чому у тлумаченні до автоміксис СУМ-20 використано росіянізм особ, а не нормативне українське особина. Тому ми радили б кожну ремарку «з журналу», «з науково-популярної літератури» тощо гуглити додатково.
Український мовознавець і культуролог, дослідник міжмовної комунікації Володимир Манакін колись слушно зауважив: будь-який словник створили насамперед люди, а тому в ньому не може не бути суб’єктивних відбитків мовного чуття та смаку самих укладачів. Тож наше критичне мислення мусить нам допомагати, а розвинути його можна лише вивчаючи українську мову, читаючи якісну українську літературу.
R2U – електронна бібліотека російсько-українських словників
У переході на українську дуже важливо перекладати українською всі реалії, які нас оточують. Тому важливо мати якісний, професійний російсько-український словник – а краще користуватися кількома, адже, як ми вже писали вище, укладачі словників – це насамперед люди, а люди завжди мають суб’єктивні погляди. Сайт r2u дозволяє обрати джерела на власний розсуд – від словника за редакцією Агатангела Кримського (1924–1933 р.) і до вебсловника жіночих назв української мови за редакцією Олени Синчак (2022). Тут є словники прислів’їв і приказок, фразеологізмів, складної лексики, технічної та військової термінології. А ще, проглянувши словник 1930 р., укладачами якого є М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич, ви матимете уявлення про ділову українську мову близько 100 років тому.
На сайті представлений перший том (А–Ж) «Російсько-українського академічного словника» (1924–1933 р.), редакторами якого були Марія Грінченкова, Всеволод Ганцов, Григорій Голоскевич, а головним редактором – Агатангел Кримський. Проте можна не боятися, що в цьому словнику ви знайдете несправжні українські слова: фахова комісія, що працювала над першими трьома томами, орієнтувалася на живу українську мову. За що була звинувачена у «шкідництві» й не лише звільнена, а й засуджена за участь у так званій «Спілці визволення України». Відповідно, перші три томи були заборонені в СРСР, а четвертий – знищений.
Дуже симпатично виходить, коли авторами словників стають не фахові філологи, а, скажімо, археологи. І це без іронії! Адже говоримо про «Російсько-український словник» Овсія Ізюмова, українського археолога, згодом наукового співробітника Інституту мовознавства Всеукраїнської академії наук, розстріляного радянською владою в 1937 р. і реабілітованого в 1960 р. Звичайно, нині мало хто погодиться назвати синонімами слова автономія та самоврядування, кличка й прізвище, а кастрировать перекладати як халаштати. Та й назва хвороби коклюш, запозичена з французької, в українській частині словника несподівано отримала наголос в іншому місці. Одначе цей словник цікавий тим, що в ньому можна знайти актуальні нині українськомовні варіанти до кожевник, новоселье, прилежный тощо.
Деяких обіцяних словників на сайті, на жаль, немає – ні «Практичного російсько-українського словника приказок» (1929), ні «Словника українських наукових і народних назв судинних рослин» (2004), ні «Російсько-українського словника з інженерних технологій» (2013), проте є передмови до них, за якими користувач приблизно визначить, чи для нього ці джерела, а чи варто, можливо, пошукати інших.
Російсько-українські словники на цьому сайті можна не лише переглядати або вільно скачувати, але й…самостійно поповнювати. Так, «Російсько-український народний (сучасний) словник» дозволяє додавати нові переклади слів, яких користувачі не знаходять у попередніх словниках. Але ж, якщо всяк може бути співавтором «народного» словника, то де є гарантія, що перекладам можна довіряти? Лишається покладатися на те, що співавтори – чесні з собою люди й не мають на меті підставити свого користувача. А от як перевірити їхню фаховість?
Утім, для охочих долучитися до створення словника додано спеціальну інструкцію. Це досить добрий тест на профпридатність. Бо, якщо потенційний автор не може дібрати близько десятка варіантів перекладу слова мыслящий, то, може, ліпше йому цей словник просто читати?..
Як росіяни завдали нам чергової шкоди
Нещодавно відновив свою роботу сайт Українського мовно-інформаційного фонду НАН України https://ulif.org.ua/, за яким можна перевірити словозміну (закінчення слів у різних відмінках), наголоси, транскрипцію, антоніми та синоніми у «Словниках України online». Альтернативою для перевірки складних випадків словозміни є натепер словник «Горох» https://goroh.pp.ua/ та «Словник.ua» https://slovnyk.ua/, у якому, до речі, можна в онлайновому режимі транслітерувати кириличні тексти латинкою, а також дізнатися кличну форму імені (щоправда, система «не знає людей» з ім’ям Настя).
Варто зазначити, що «Горох» доволі зручний у користуванні. Незручно лише у XXI ст. бачити термін «сербохорватська мова» в розділі «Етимологія». Адже сербська та хорватська – окремі мови та мають різні системи письма. Нічого страшного немає в тому, щоб, покликаючись на застарілий словник (у якому є «сербохорватська мова»), подати виноску щодо того, що цей термін вийшов з ужитку.
До речі, це дивно, але й у словникові «Горох», і в академічному наголос у слові «вірші» на такому місці, що ваша вчителька (і навіть викладачка) української мови дуже б розсердилася! Втім, автори мотивують це тим, що існує окремо «вірш», а окремо «вірша», тож і наголоси мають бути на різних складах. А ви як думаєте?
Наостанок
То користуватися чи не користуватися онлайновими словниками? Ми вважаємо – авжеж, користуватися потрібно! Адже українська мова, навіть із купою помилок, усе одно лишається українською мовою. А шліфувати її можна в різний спосіб – і так, словників для цього буде замало. Будь-яке видання – і словникове зокрема – це відображення нас, українців, наших різних характерів. Із нашою недосконалістю, складною долею й особистими – можна сказати, навіть інтимними взаєминами з Українським Словом.