22 лютого 2023 року відбулася зустріч із письменницею, перформеркою, науковицею та перекладачкою Дариною Гладун. Говорили про нову книжку поетки «Радіо “Війна”», видану в Польщі, про присутність української культури у світі, про твори українських художників у космосі та про те, що пережила сама Дарина на початку повномасштабної війни. Модераторкою бесіди була Любов Базь.
- Українська культура – це культура світова. Я була на багатьох письменницьких резиденціях у різних країнах і можу сказати, що українська культура має свій унікальний голос і є частиною загальносвітової культури. До нас ставляться з повагою і розумінням, так само як і до інших представників великої світової спільноти.
- Чим ми принципово відрізняємося (і це особливо помітно у Сполучених Штатах, та й у будь-якій країні, де є проблема з расизмом) – в Україні було «біле» рабство, тобто кріпацтво. Тому я не помічала за собою «білих» привілеїв, про які популярно говорити на Заході. У нас немає цієї «вищості» так званої білої людини в такому вираженні, в якому вона є, наприклад, у Сполучених Штатах. Для українців культура пригноблювачів (Росії) була чимось на кшталт того, як афро-американці сприймають культуру «білих» людей Америки.
- Я завжди кажу, що я з України – це те, з чого я починаю. Для мене дуже важливо, щоб мене сприймали крізь мою українськість. Щоб на мене не дивилися так, наче я – людина з Західної Європи, причетна до великих, визнаних культур, які в той же час пригноблювали інші культури. Історія української культури – не про це. Вона про те, що нас століттями пригноблювали, але ми отримали незалежність і дуже цьому зраділи. У дев’яностих був вибух творчих проєктів, це було неймовірно! Варто лише згадати, що графічні роботи Ігоря Подольчака та Ігоря Дюрича були в космосі. Уявіть собі: в космосі були українські мистецькі твори! Це справді був культурний вибух космічного масштабу.
- Коли ти живеш в Україні, то ніби вважаєш, що всі знають про українську культуру. Але як тільки ти перетинаєш кордон, виникає потреба проговорити, що таке Україна для тебе і як ти бачиш Україну в світовому контексті.
- Українська мова в нашій навчальній системі на дуже високому рівні. Я зараз спілкуюсь українською, бо це мій свідомий вибір. Моя компетенція в українській мові набагато ширша (порівняно з російською), бо мене вчили цією мовою. Я можу не просто підтримувати якісь побутові діалоги – я здатна підтримувати розмову на дуже багатьох рівнях.
- Ми зобов’язані знати українську мову просто тому, що ми – громадяни цієї країни. При цьому не важливо, чи ви етнічний українець, як моя мама, чи етнічний білорус, як мій вітчим, чи ви маєте польське, литовське коріння, як мій покійний батько. Я розмовляю українською, бо я поважаю себе та країну, в якій проживаю. І це – основа всіх країн світу.
- Я щаслива, що народилася в незалежній країні та не мусила сидіти в ГУЛАГу за те, що пишу вірші. Якби я писала те, що пишу зараз про російських окупантів, у Радянському Союзі, то з таким рівнем любові до України, який є в моїх текстах, я б потрапила до таборів. «Сибір неісходима» – ось які б у мене були перспективи. Я б не змогла навчатися в аспірантурі Академії наук: мене б звідти вигнали, як Стуса.
- Ще багато років запит на українську культуру в світі буде вищим, ніж він був до 24 лютого 2022 року. Я дуже оптимістична щодо присутності України у світовому культурному просторі. Якщо завтра когось із українських митців номінують на Оскар, це нікого вже не здивує. Ми просто стали більш видимими, це частина нашої реальності.
- Мені важливо, щоб у текстах про війну звучала не абстрактна війна когось із кимось невідомо де, а щоб було чітко озвучено, що йдеться про російську війну в Україні.
Також Дарина Гладун подарувала слухачам моторошний і неймовірно сильний вірш про повномасштабний наступ та про декомунізацію. Почути його можна за покликанням.