До Дня народження Тараса Шевченка на «Єдиних» чекав дуже крутий сюрприз! Нашою гостею стала парамедикиня Національної гвардії України, співачка, акторка тернопільського драматичного театру «Сузір’я» Катерина Поліщук, відома всім українцям як Пташка.
Дівчина грає на бандурі, має видану поетичну збірку та ввійшла до рейтингу «30 до 30: обличчя майбутнього» від Forbes.
Нагадаємо, що на початку повномасштабного вторгнення 2022 р. Катерина працювала у шпиталі в Маріуполі. Коли окупанти-росіяни розбомбили шпиталь, Пташка з іншими парамедиками опинилася на заводі «Азовсталь».
Від травня до вересня Катерина перебувала в російському полоні. Після повернення взяла участь у шоу «Голос країни», де виконала у фіналі пісню «Спи, маленький козачок».
В етері Пташка не лише розповіла про свій непростий життєвий шлях, але й поділилася своїм баченням майбутнього України. А ще – тим, які книжки сформували її життєве кредо.
- Військові на фронті намагаються переходити на українську, тому що це важливий маркер під час ідентифікації ворога.
- Я не маю права від когось чогось вимагати. Але життя – це вибір. І ти обираєш – бути сильним чи слабким, розумним чи дурним. І ти обираєш, якою мовою розмовляти. Але я ніяк не можу зрозуміти людей без позиції («яка різниця, хто – аби не стріляли»).
- Кожен українець повинен відповісти на три запитання: 1. Де ти був? Я маю на увазі тих, хто втік з країни, бо на його думку в України немає майбутнього. Я б хотіла, щоб вони й не поверталися. 2. Дуже важливо, щоб люди відповіли — чи все однозначно. Якщо вони стверджують, що у цій війні не все однозначно, то нам немає про що говорити з ними. 3. Що для тебе Україна, на що ти готовий заради того, аби її відбудувати?
- Я ніколи не була прив’язана до матеріального (це можна зрозуміти з того, що я пішла в медики-добровольці). Не говоритиму за всіх, але коли ти бачиш пачки доларів на асфальті, залиті дощем і кров’ю дітей, ти перестаєш бачити гроші як головну цінність у своєму житті. На війні починаєш цінувати воду, цінувати можливість подзвонити мамі. Цінуєш доступ до інформації, новини.
- Перед початком повномасштабного вторгнення я була на передовій. Загострення почалося 16 лютого. Знаєте, тоді такі жартики ходили про «календар наступів росії на Україну»? В нас 16 лютого почалося пекло, почалися поранені, безсонні ночі. В нас уже навіть окопів не було, землю повністю перерили, по Маріуполю гатили, в мене руки по лікоть у крові – й тут мені знайомі скидають в особисті повідомлення мемчики. Коли свідомі люди казали про те, що «росія на таке не піде», я вважала їх неадекватними, й ми більше не спілкувалися.
- Звісно, жарти – це добре, наративи про «чмонь» – це дуже весело. Але якби там усі такими «чмонями» були, то стільки наших хлопців би не полягло. Не варто недооцінювати ворога. В нас сильний ворог. В будь-який момент потрібно бути готовим до того, що кожному доведеться взяти зброю до рук.
- Розділити народ легко. Я вважаю, що кожен українець повинен зробити свідомий вибір — за яку він країну і що для нього найголовніше в житті. Тоді ми об’єднаємося.
- Ніякими штрафами чи звільненням з роботи ти людям любов до української мови не прив’яжеш. Перехід на українську має бути усвідомлений.
- На українську потрібно переходити, аби в росіян не було аргументу «ми розмовляємо однією мовою». Це по-перше. По-друге – це наша ідентифікація. По-третє – це красиво, це сильно.
- Українська мова показує нас як сильну націю. Ми загалом сильна нація. Якщо ми можемо вивчити англійську, то в чому проблема для нас знати й нашу власну?
- Українська мова та культура для росіян – як для упирів часник. Це наш аргумент. Поки в нас є культура і мова – ми в безпеці. Ми точно не зникнемо як народ.
- Я борюся за ідею нації. Наші мова, культура та історія мають бути в безпеці. Моя місія – зробити усе, аби Україна розвивалася.
- Якщо забрати з моєї біографії все те, що я зробила, й усе, що зроблю надалі, а лишити тільки те, що я на одну мільйонну змінила чиєсь життя своїми кількома словами, – я вже недаремно живу.
- Через 10, 20, 50 років кожна українська дитина на «Слава Україні» повинна відповідати «Героям слава». Вона повинна знати, що росія – не брат, росія– ворог. Повинні розуміти, що кожна людина має значення. Знати, що хороших росіян не існує, точніше вони існують, але не проглядаються в тепловізор.
- Після «Азовсталі» я зробила багато висновків, прийшло багато внутрішньої мудрості. Я ціную свій час, справжніх людей поряд. Я навчилась відпускати. Почала ще більше любити свою країну та мову. З’явилися досвід та сила.
- Після полону змінилося дві речі: я почала цінувати себе і я навчилася ненавидіти.
- Мотивація – сталь. Сили завжди знайдуться, якщо ти маєш за що боротися.
- Перемога легко не дасться. І після неї легко не буде. Тому потрібно буде закачати рукави й будувати країну. Якою вона буде – залежить лише від нас. Жодна людина не може собі дозволити сказати: «Від мене в цій країні нічого не залежить».
- В мене є знайомі китайці, японці. Ви них дуже складна мова, але вони переходять на українську й розмовляють нею. Як носій мови я не знаю, яка в них мотивація, але як людина, яку змушували спілкуватися російською, я розумію цінність української. Я знаю, яким болем вистраждана українська мова і право нею розмовляти.
- За кордоном розмовляйте як хочете. Але не шукайте потім розуміння від іноземців та українців, чому ви розмовляєте мовою країни, яка зруйнувала ваш дім.
- Відбудовувати Маріуполь буде складно. Але не було такого, щоб поламалося й українці не могли відремонтувати.
- Музикою можна лікувати посттравматичний стресовий розлад. Моя подруга, яка зараз у полоні, теж грає на бандурі і цим лікується, бо це – як медитація.
- Є книжки, які я можу читати в будь-якому стані, навіть коли роздратована. Вершина – «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського. Безпосередньо в Маріуполі я читала «Червоний. Без лінії фронту» Андрія Кокотюхи. З поезії дуже раджу придбати книжку Павла Вишебаби. Нечуй-Левицький – просто Боженька. «Тигролови» – одна з моїх улюблених. Ви зрозумієте все про мене, коли прочитаєте «Тигролови» та «Холодний Яр».
- В «Один в каное» найкрасивіші тексти, просто неймовірні. Viviene Mort також дуже талановиті. Назарія Яремчука також раджу, це класика. Але якщо вам приносить задоволення «байрактарщина», то слухайте її, бо це в будь-якому разі краще, ніж російське лайно. Мені не дуже подобаються тексти Калуша, але «Стефанія» була однією з трьох пісень, які я слухала на «Азовсталі». А пісня Меловіна «Мої вітрила» – це була пісня, яку я мала можливість почути в полоні. Це особлива й особиста любов: не дуже подобається за змістом, але має для мене історичне значення.
Повністю переглянути відео можна тут.