Що для вас означає «вставні слова»? «На щастя», «на жаль», «по-перше», «по-друге» та багато інших. Вони, кажуть учені-філологи, з реченнями граматично не пов’язані, а місія їхня – показати ставлення мовця до сказаного, впорядкувати думки, вказати на джерело повідомлення… Вони заповнюють простір, коли людина намагається сформулювати нову думку. Їх виокремлюють на письмі комами, рідше – тире, а в усному мовленні роблять невеличкі паузи. Та це ще не все!
Вставними словами українці дякують вищим силам, прикликають нечисть, навіть оцінюють свою обізнаність у темі.
Сьогодні поговоримо про слова та словосполучення – ті, які стали чиєюсь візитною карткою, ті, значення яких хтось уже призабув та ті, що просто стислі та влучні, тому варті вживання… Одне точно можна сказати: ваша українська від них стане вишуканішою та креативнішою.
В абетковому порядку, щоб ніхто з зірок не ображався!
Авже́ж – те саме, що звичайно, звісно. «Чому ти, Чіпко, не одружишся? – Хіба воно краще? – Авжеж, краще!» (Панас Мирний). Може, однак, не бути вставним словом, а перетворитися на синонім до адже: «Авжеж ти знаєш про це!»
Бігме́ – цим словом ми запевняємо когось у чомусь; синонім до «чесне слово», «їй-богу» (буквально «Бог має»). «Тота наука дитину з’їсть, бігме!», «Бо, бігме, більше вам зупи не принесу!», «То не моє, бігме, не моє!» – Галина Пагутяк, сучасна українська письменниця, залюбки вживає це слово за будь-якої зручної нагоди. Та й Леся Українка – не лише в художніх творах, а й у листуванні – теж його використовувала. Бігме, воно того варте.
Бо́гу дя́ка. Якщо «слава Богу» видається вам банальним, можете відтепер використовувати цей вислів. Він, Богу дяка, досить простий, тож осяде у вашій пам’яті, варто вам двічі-тричі промовити його вголос.
Да́ле́бі́. Так-так, тут наголос може бути на будь-якому складі! Одне з найстаріших вставних слів, зафіксованих на письмі: воно є в документах XV ст. у варіантах далибог, далибу, далибѣгъ. А означає воно «справді, слово честі, правду кажучи», буквально – «дасть Бог». Далебі, дуже хотілося б частіше чутице слово в живій сучасній мові.
Либо́нь. Це слово відрізняється від багатьох інших тим, що воно нелогічно поводиться з комами. Здавалося б, воно означає непевність, сумнів: Либонь співали і про Січ (як в «Енеїді» Івана Котляревського), але коми при ньому немає. Немає у тому випадку, коли либонь можна замінити невставними словами нібито, буцімто; кажуть, що. Але якщо либонь ліпше замінити словами можливо або гадаю, що, тоді кома потрібна: «Либонь, уже десяте літо, як людям дав я “Кобзаря”» (Тарас Шевченко). А походить це слово від либо нh, що ще у давньокиївських та староукраїнських означало «або ні».
Мовля́в. В українській мові немає німецького винаходу під назвою indirekte Rede, немає болгарського переповідного способу, проте є дещо крутіше! Одне-однісіньке слово мовляв – і всі розуміють, що мовець «за що купив, за те продає». Німці нам навіть трохи заздрять: не треба, мовляв, ціле речення перебудовувати, щоб чужу думку передати, достатньо «мовляв» додати.
На бо́га. Ви частіше могли чути зара́ди бо́га – це майже те саме! А також це означає «будь ласка», «прошу», «благаю», інколи «о Боже»… На бога, вживайте цю вставну конструкцію частіше: вона лаконічніша, та й у московській мові її не використовують. «Чому, на бога, тобі таке зайшло в голову?» – запитує персонаж Андрія Кокотюхи.
Напе́вно та імові́рно (ймові́рно). Спільне між цими двома словами те, що напевно висловлює як упевненість (швидше так, ніж ні), так і сумнів (швидше ні, ніж так). Втім, вони дуже зручні: якщо не хочеш конфліктувати з людиною, кажи «напевно» чи «імовірно», а вона хай здогадується, погоджуєшся ти з нею чи сперечаєшся.
НМХР – це вам не ІМХО! Це абревіатура, що розшифровується як на мій хлопський розум. НМХР, це не те саме, що НМСД (на мою скромну думку): часто розум буває хлопським, а думки продукує зовсім не скромні.
Теє-то як його. Якщо ви бачили в театрі або читали п’єсу «Наталка Полтака» Івана Котляревського, то саме цей вислів приліпився до возного Тетерваковського, закоханого в Наталку. Навіть коли сердега розмовляв російською, він раз у раз збивався на українське «теє-то як його». Таким його більшість і запам’ятовує!
Вставними можуть, чорт забирай, бути й інші слова та словосполучення. Часто вони люті: дідько, так хочеться їх уживати, коли окупанти гатять по нас ракетами. Та, хвалити Бога, в нас є Збройні сили, які нас закривають від ворожих атак. Дяка небесам, ми працюємо та донатимо на захист країни. І ми з усім обов’язково, певна річ, упораємося.
Авторка: Олександра Малаш