“Дуже багато людей думали, що я з росії. Все, що мене поєднувало з росією, це тільки російська мова. Це лише мова, але яка вже складає про мене певний образ, звідки я, хто я”.
“Мені здається, було би бажання, як у схудненні. Є бажання – що завгодно зробиш. Якщо бажання таке собі, як хочу стрибнути через калюжу, але не впевнений, то посередині і гепнешся. Треба бути впевненим на 100%, коли ти щось починаєш, а не на 50%. Все! Хочу почати. Зроблю. Немає ніяких сумнівів. Тільки з таким запалом, тільки з таким налаштуванням можна досягти успіху”.
Про підтримку: “Просто щодо української мови теж настає момент, коли треба сказати близьким людям: послухайте, ви моя опора, в мене немає нікого ближче, ніж ви. Інколи, мені здається, просто треба сказати словами, що я чекаю від тебе, що ти будеш стояти на моєму боці і допомагати мені, а не стояти на протилежній стороні і штовхати мене в іншу сторону”.
Про доньку: “Ми розмовляли завжди російською мовою. Я ставлю завжди казки українською. Я розумію, що я її пушу до української, але намагаюся, щоби так мізки не закипіли. Але я говорю: “Ой, коли ти російською, я тебе не чую”. І вона переходить на українську. Тобто мені доводиться так лагідно-лагідно штовхати. Я розумію, що від мене залежить, якою мовою вона буде розмовляти”.
“Завжди є отака думка: коли всі перейдуть, добре, тоді я до всіх доєднаюся. І тоді я зрозуміла: чому я не можу стати тією людиною, про яку будуть говорити: я би хотіла перейти на українську, та в мене не було нікого в моєму оточенні, але з’явилася Аніта, яка розмовляє. Питання в тому, що робиш саме ти, не що робить хтось. І починати потрібно із себе, все починається із нас”.
Підтримуймо одне одного і будьмо в цьому “Єдині”!