Одна з найпоширеніших причин, чому люди не переходять на українську мову, — це страх помилитися. І про це варто окремо поговорити.
Хто не зустрічався з присоромленням в інтернеті, а то і в реальному житті, якщо використовував нібито якесь не таке слово? Когось соромили за русизми, когось — за галицизми, а хтось боїться сказати щось суржиком.
Але мова — це не музейний експонат. Страх і сором, який цей страх породжує, лише віддаляють українську мову від українця. Ми боїмося помилитися так, ніби знаходимось на іспиті з іноземної мови. Але ми не там. Ми вдома.
Чому в багатьох із нас живе це бажання ідеальності?
Частково причина — в русифікації. Хоча формально в радянські часи українська мова не заборонялась, вона свідомо і наполегливо витіснялась з науки, кар’єри, міського життя. Був чіткий соціальний поділ: успіх говорить російською.
Це явище цікаво описав Іван Дзюба у своїй роботі «Інтернаціоналізм чи русифікація»?. Він звернув увагу на те, що як тільки українське кіно чи українські журнали виходили за рамки, як тільки відбувалось пожвавлення, то всьому українському відразу «загвинчували гайки» і повертали до «нормального» художнього рівня.
«Створюється враження, що кожного разу, коли на якійсь ділянці української культури з’являються нові сили й починається якесь пожвавлення, бюрократична машина втрачає сон і спокій, аж поки не придушить це пожвавлення і поверне все до “нормального” художнього рівня. Кілька років тому молода редакція харківського журналу “Прапор” почала робити свіжий і цікавий часопис. Брутальний “рознос” не забарився, і ось уже “Прапор” стає звичайним, нудним, провінційним журнальчиком», — написав він.
Механізм той самий — будь-яке живе, «недосконале», реальне українське придушується, а залишається лише «нормальне», тобто мертве.
Склалася дуже дивна ситуація. Якщо говориш «неправильно» — ти селюк. А якщо дуже правильно… а як це — дуже правильно? Що таке ідеальна українська мова?
Перфекціонізм щодо мови сьогодні є спадщиною цього механізму, а не його протилежністю. Звісно, в мові є правила та помилки, але сором за суржик об’єктивно працює на те саме, що і радянська мовна політика, — відштовхує людей від української мови.
Мова живе не тоді, коли вона «ідеальна». Мова живе, поки нею розмовляють.
Авторка – Наталія Бушинська, очільниця ГО «Рух Єдині»