Доволі часто на проєкт «Єдині» приходять учасники й учасниці, які раніше не користувалися українською. Від слова «взагалі». Можливо, вивчали її у школі чи слухали лекції в коледжі чи виші. Але, живучи в російськомовному середовищі, не говорили нею, не писали й дуже рідко чули її на вулицях. А тому, коли переходять на українську, відразу стикаються з купою перепон і… відмовляються від цієї ідеї. Бо російською нібито звичніше, там ширший словниковий запас, менше помилок. Та й влучні фразочки, які уяскравлювали б мову та віддзеркалювали б багатий внутрішній світ, згадуються лише москвинською. Як усьому цьому зарадити? Сподіваємося, що ця стаття вас підбадьорить і таки надихне говорити солов’їною.
Якщо людина все життя розмовляла однією мовою, а в певний момент вирішує заговорити іншою, то в неї неминуче виникає купа запитань. «Чи не забагато в мене помилок?», «Чи не звучить українська мова з моїх вуст неприродно, смішно?», «Чи вистачить моєї української, щоб задовольнити мої потреби?», «Чи не сприймають мене як дивну людину?», «Чи нормально взагалі для мого регіону розмовляти українською?», «Чи варто калічити українську мову таким жахливим суржиком, як у мене?» й так далі.
Чи не забагато в мене помилок?
Народна мудрість каже нам: «Не навчишся плавати, доки у вуха води не набереш». Або: «Шлях здолає той, хто йде». Так, ви помилятиметеся, й це нормально! Для того, щоб навчитися щось робити добре, мусимо спочатку робити це погано. Ви ж бачили проєкти, на яких люди стають кращою версією себе? На всіх цих проєктах є «до» й «після». І цього «після» ніколи не сталося б без «до». Але шлях від гіршого до кращого – це завжди шлях помилок. Із часом цих помилок меншає. Мовні хиби вказують нам не на те, що ми якісь «не такі», «неправильні», а на те, що нам є куди рости та над чим працювати.
А якщо ви хочете прокачати українську, позбутися найпоширеніших помилок, навчитися правильно вимовляти звуки та наголошувати слова, формулювати думки на письмі, то ви можете пройти наш курс української мови для початківців. Навіть якщо востаннє ви вивчали мову в молодшій школі, наша команда вам допоможе! Виконуючи небанальні, творчі завдання, ви за 28 днів відчутно покращите свою українську. Зареєструватися на курс для новачків можна тут, для середнього рівня – тут, натиснувши «Зареєструватись безкоштовно».
Чи не звучить українська мова смішно з моїх вуст?
Можливо, якісь «розумники» вже критикували вашу українську? Відкриємо вам таємницю: ці «розумники» самі не хочуть вивчати мову, вони не впевнені в собі й трохи заздрять вам. Хочете знати, чому заздрять?
Люди – унікальні істоти. Вони поєднують у собі два начала – природне (яке ріднить їх із тваринним світом) і духовне, або божественне (яке їх від цього тваринного світу відрізняє). Часто вони поводяться вилучно як представники тваринного світу. А між тваринами існує конкуренція. Тільки хтось намагається перемогти тим, що робить щось краще за інших, а хтось – тим, що принижує інших.
Одначе люди мають і духовне начало. Саме завдяки йому ми маємо творчі здібності та бажання їх розвивати! Людина відрізняється від решти тварин тим, що її еволюція може відбутися не лише за якийсь мільйон років, а за кілька місяців чи тижнів, інколи – навіть за лічені дні! Причому лише люди еволюціонують свідомо, за власним бажанням. Це стосується й вивчення мови. Прогрес в українській – результат активної праці вашого духовного Я. Тож, якщо хтось намагається морально втопити вас, бо ваша мова «смішна», знайте: це говорить про те, що ви вже стоїте на вищому щаблі розвитку, ніж вони.
Українська мова не може звучати «неприродно» чи «смішно», бо наш національний скарб – це завжди серйозно! Інакше навіщо б писав українською Тарас Шевченко? Він цілком міг піти легшим шляхом і стати російським поетом. Навіщо Василь Стус викладав українську у зросійщеній Горлівці, якщо вчителям російської мови навіть платили більше, ніж учителям української? Й навіщо гурт «Антитіла» вирішив співати саме українською в час, коли в тренді були пісні російською?
Можливо, ті, хто давно спілкується українською, висміювали ваш російський акцент і стверджували, що українська вам не личить? Повірте, «російськомовна щелепа» – не більше ніж мем. Що частіше ви практикуєте українську, то швидше цей акцент зникне. А щоб правильніше випрацювати українську вимову, слухайте українське! Але не лише «фоном», доки робите щось інше. Прослухайте фразу, зупиніть її і спробуйте повторити. Стежте, щоб ваші звуки майже не відрізнялися від тих, які вимовляє диктор. Багато корисних підказок ви можете знайти у наших вебінарах – тут, тут і ось тут.
Записуйте відео та аудіо з собою, де ви говорите українською, читаєте вірші або уривки прози. Співайте українською, адже під час співу неукраїнський акцент зникає на 99 відсотків! Закохуйтесь у свою вимову. Аніж слухати гейтерів, гуртуйте довкола себе тих, хто захоплюється вами і взорує на вас!
Чи вистачить моєї української, щоб задовольнити мої потреби?
Якщо пригадати історію івриту, то його відродження почалося з того, що Еліезер Бен-Єгуда у 80-х рр. вирішив вивести мову поза рамки богослужбового вжитку. І щонайперше навчив свого сина розмовляти івритом. Далі розробив кілька програм, за якими нове покоління мало б навчатися в палестинській школі. А ще – публікував статті івритом про все, що могло цікавити євреїв. І переконав їх, що івритом можна розмовляти про що завгодно. Для того, щоб люди почувалися впевненішими, Бен-Єгуда уклав 17-томний словник давньоєврейської мови та сучасного івриту. Чи можете ви зараз уявити бодай яку сферу, в якій би ізраїльтяни не послуговувались івритом, бо в ньому для цієї галузі «недостатньо слів»?
Та й та українська, якою ми з вами користуємося зараз, до XVIII століття побутувала як розмовна мова, як мова усної народної творчості; інколи її використовували у коротких жартівливих сценках (інтермедіях) між серйозними релігійними драмами. Після виходу друком «Перелицьованої Енеїди» Івана Котляревського виявилося, що українська мова цілком годиться для літературних творів. У Котляревського з’явилося багато шанувальників і послідовників, які почали впевнено писати українською. Пантелеймон Куліш та Іван Пулюй довели, що українською мовою можна – й потрібно! – читати та вивчати Слово Боже (Біблію). А в 1973 році стало відомо, що українська – мова фундаментальної науки. Адже першу енциклопедію з кібернетики (за редакцією Віктора Глушкова) було написано саме українською.
Тож якщо ви відчуваєте, що ваш рівень української дозволяє вам лише спілкуватися у крамниці, але не дозволяє вести ютуб-канал чи виголошувати доповіді, це означає, що вам є куди рухатись! Якщо ви добре знаєтеся на певній галузі, почніть робити про неї коротенькі замітки українською. Бракує термінів і понять? До ваших послуг термінологічні словники та періодичні видання державною мовою. А якщо наукова мова, навпаки, дається вам легко, а звичайні побутові розмови українською підтримувати складно, то реєструйтеся на наші розмовні клуби. Докладнішу інформацію про розмовні клуби – що це й навіщо вони потрібні – ви можете прочитати тут.
Вам потрібен переклад російських слів українською? Чи шукаєте влучні українські фразеологізми, прислів’я, приказки? Шукаєте СВІЙ словник? Вам сюди!
Чи не сприймають мене як дивну людину?
Так буває, коли оточення російськомовне, а ви хочете спілкуватися українською. Й оскільки, як ми вже писали, в людей є тваринне начало, то інколи це тваринне начало генерує тваринні страхи. Тваринам властиво ставитися вороже до чужих, виганяти їх або знищувати. Імовірно, вас сприймають як такого «чужака». Якщо так чинять ваші рідні або приятелі, не соромтеся запитувати їх: «Чим вас зачіпає моя українська? Що неправильного в тому, що людина у своїй державі розмовляє державною мовою?» Можна – інколи це навіть корисно – перемикати увагу на співрозмовника: «А мені не подобається, коли люди користуються косметикою. (А я не згодна з вегетаріанцями/євангелістами/тими, хто любить реп). Але ж це твоє право і твій вибір. І якщо мені це не подобається, то це моя проблема, а не твоя».
За часів перебування українських земель у складі Російської імперії та Радянського Союзу шельмування тих, хто спілкується національною мовою, було частиною державної політики. Тих, хто не бажав переходити на російську, вважали «селюками» або «буржуазними націоналістами». Отже, якщо вас беруть на кпини через те, що ви спілкуєтеся українською, це означає, що психологічно й розумово ці люди ще застрягли в минулому, а ви йдете в майбутнє.
Якщо вас цькують, систематично ображають через українську мову, відмовляються вас обслуговувати, ви можете звертатися до Уповноваженого із захисту державної мови. І завжди пам’ятайте: у тому, що з вами так поводяться, вашої вини немає. Навіть якщо вам намагаються нав’язати думку, буцімто ви «провокуєте». Адже агресор завжди прагне перекласти відповідальність із себе на інших. Інакше він не був би агресором.
Чи нормально взагалі для мого регіону розмовляти українською?
Для будь-якого регіону України розмовляти державною мовою – нормально. Забороняти це комусь – протизаконно. Вам можуть сказати: «В Одесі (Харкові, Бердянську, Ялті) ніколи не було української мови!» Це наслідок необізнаності. Український Південь та Схід – не російськомовні, а зросійщені. Це значить, що російська мова українцям була нав’язана, а українська – витіснена з їхнього простору.
Витіснення української мови та нав’язування російською відбувалося в різні способи. За часів Російської імперії навчальна й наукова діяльність провадилася російською мовою, а українську повсякчас відкидали. Нею можна було друкувати лише художні твори, а 1876 р. Емським указом узагалі заборонили до друку будь-які тексти українською, театральні вистави українською та концерти з українськими піснями. Українською мовою не дозволяли викладання в початковій школі, наймали вчителів-росіян. Крім того, українську мову (яку називали «малороссийским наречием») намагалися подати як говірку неосвічених селян. Зросійщення відбувалося і в імперській армії, куди забирали українських юнаків.
У радянський час українці мусили переходити на російську, адже в одній установі з ними могли працювати фахівці, з інших республік СРСР (зокрема росіяни), які українською не володіли. Російською мовою спілкувалися й у радянській армії; більшість кінопродукції виходила на екрани російською, без перекладу чи дубляжу, бо ж російську мову мусили знати всі.
Водночас і на офіційному, й на неофіційному рівні просували думку, буцімто знати мову свого народу необов’язково. У 1959 р. було затверджено нову редакцію закону «Про зміцнення зв’язку школи з життям», відповідно до якого можна було не вивчати в школі (!) українську, якщо батьки учня подавали відповідну заяву. І, на жаль, навіть українськомовні батьки могли писати такі заяви, бо вважали, що годі витрачати час на українську, якщо російська «перспективніша» у професійному плані.[1]
Але що було найгірше – радянська влада чинила геноцид українців: Голодомори 1921–1923,[2] 1932–1933, 1946–1947 рр., депортації заможних українських селян на Урал, до Сибіру, на Далекий Схід (із відбиранням майна), арешти, ув’язнення та розстріли української інтелігенції. Ця політика була дуже продуманою: спочатку «очистити» Україну від українців, української мови, культури, а потім розповідати, що «Донбас всегда говорил по-русски» і взагалі це «исконно русская земля».
Певна річ, усі ці процеси відбувалися й в інших регіонах України. Та на тих землях, які межують із РФ, зросійщення практикували з особливою інтенсивністю.
Змосковлення активно відбувається й зараз на тимчасово окупованих РФ територіях України. Вилучають і знищують українські книжки, замінюють вивіски з українськомовних на російськомовні, вбивають та катують діячів української культури. Щоб потім сказати, що на цій території українців і української мови ніколи не існувало.
Завдання, що постає перед нами, сучасними українцями Одеси, Херсона, Харкова, Миколаєва – якнайшвидше повернути українську мову своїм регіонам. Щоб ті фото з зображеннями прекрасних панн у вишиванках на українському Сході були не спогадом столітньої давності, а нашою сьогоднішньою реальністю. І щоб на запит «Одеса твори українською» гугл видавав не лише Юрія Яновського[3], а й багато-багато нових імен.
Чи варто калічити українську мову таким жахливим суржиком, як у мене?
Наш природний перфекціонізм вимагає від нас завжди, в усьому бути бездоганними…або не бути взагалі! Це хибна думка. По-перше, «жахливий суржик» цілком реально виправити, якщо активно вивчати мову. Це не відбувається за один день, але щодня ви маєте шанс ставати впевненішим користувачем української. По-друге, бути недосконалими – не соромно. Щоразу, коли людина починає розвиватися в чомусь новому, вона або зрілішає (якщо юна), або молодшає (якщо має великий життєвий досвід). По-третє – і найголовніше – мову калічать не помилки, яких ми припускаємось, а зневага до неї, ставлення як до другосортної. Від того, що ви раз чи двічі скажете «нівєста» замість «наречена» чи не там поставите наголос, українській мові нічого злого не станеться. А от якщо на вашому весіллі ведучі говоритимуть російською, це для української буде черговою болючою раною.
Переходити на українську мову в Україні – так само природно, як малюкові переставати повзати й починати ходити. Ви можете собі уявити адекватних дорослих, які б сказали дитині: «Слухай, ти так незграбно ходиш, постійно падаєш, розбиваєш собі лоба – краще повзай і далі, ціліша будеш»? А як щодо: «На тебе гидко дивитися, коли ти ходиш, а от навкарачки ти гарно пересуваєшся»? Правда, дико звучить? Чому ж ми «ведемося», коли нам це говорять про наше володіння українською мовою?
Американська програмістка Грейс Хоппер колись казала: «Кораблям безпечніше в порту, але їх будують не для цього». Не бійтеся «не такої української», вивчайте її та практикуйте! Це найкраще, що ви можете для неї зробити сьогодні. Будьте тим кораблем, що не нудиться в порту, а плаває – і тоді російський воєнний корабель швидко піде відомим курсом!
[1] В описах вакансій подекуди навіть зараз трапляється вимога щодо володіння російською мовою, ба більше – російську оголошують «робочою» мовою деяких українських компаній.
[2] Україна (Українська соціалістична радянська республіка) до 1922 р. формально не мала нічого спільного з Росією. Проте насправді Червона (радянська російська) армія окупувала українські землі та грабувала селян, годуючи своїх військових урожаями з українських полів.
[3] Юрій Яновський народився в Кіровоградській області, проте у 1925–26 рр. працював художнім редактором на Одеській кінофабриці.