Великдень у християнстві – свято воскресіння Ісуса Христа. Він був людиною (Сином Людським) від народження та одночасно Сином Божим, за розпорядженням іудейського верховного суду (синедріону) зазнав страшних тортур, був розіп’ятий на Голгофі та воскрес на третій день. Вітаючи одне одного: «Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!», віряни не просто повідомляють цю радісну звістку. Вони нагадують собі одне з основоположних тверджень християнської віри: Ісус помер та ожив для того, щоб спокутувати людські гріхи та показати шлях спасіння.
Однак Великдень належить не лише християнам. Це яскраве, потужне народне свято, корені якого сягають дохристиянських часів. І навіть ті пасочки та писанки, що їх освячують у церкві, старші за віру Христову. Про це та про інше – в нашій великодній статті.
Що таке Великдень?
Слово Великдень – дослівний переклад з грецького μεγάλη ἡμέρα «великий день». Утім, у деяких народів, приміром у чехів, це свято зветься Velikonoce («великі ночі»), в поляків – Wielkanoc («велика ніч»). Адже великодні святкування пов’язані з часом, коли й день, і ніч великі (тобто довгі). Цей час інакше можна назвати рівноденням. Але з астрономічного погляду свято доречніше було б називати «Післявеликдень», адже його дату вираховують від весняного рівнодення: наступна неділя після першої повні, яка за ним настає.
Після прийняття християнства запроваджено свято Воскресіння Христа, яке збіглося в часі з язичницьким святкуванням початку весни, воскресіння землі та природи. Земля від того моменту вважалася готовою до початку сільськогосподарських робіт. Тож більшість обрядів, страв, святкової атрибутики має дохристиянську символіку, про що поговоримо нижче.
Оскільки юліанський календар «відстає» від григоріанського, християни східного обряду відзначають Великдень на тиждень пізніше.
Чи доречно Великдень назвати Паскою?
Паска – це розмовна назва свята, видозмінене Пасха (івритом – פֶּסַח [пе́йсах]. Якщо погортати Біблію – точніше, Новий Заповіт, – то ви побачите, що Пасху мав святкувати навіть Ісус зі своїми учнями. А рідною Ісусу мовою – арамейською її називають פִּסְחָא [пі́сха].
Означає це слово «минути, пройти повз, перейти». Упродовж 400 років євреї перебували під владою жорстоких єгипетських правителів, які чинили геноцид єврейського народу, змушували ізраїльтян виконувати найтяжчу роботу. За Біблією, подолати гніт єгиптян вдалося Мойсеєві, якому зберегли життя (за наказом фараона новонароджених єврейських хлопчиків відразу вбивали). Він і вивів ізраїльтян із Єгипту. Пасха – це, таким чином, іудейське свято визволення євреїв з єгипетського рабства та переходу пустелі. У Біблії, в книзі Вихід, главі 12 сказано, що Бог наказав проводиреві євреїв Мойсею і його нащадкам святкувати Пасху, «бо саме того дня Я вивів війська ваші з єгипетського краю».
Тож для християн, напевно, слово «Пасха» (тим більше «Паска») для позначення свята не досить вдале. Краще вітати своїх одновірців із Воскресінням Христовим. Або з Великоднем – великим, важливим днем. Хоча, якщо розглядати воскресіння Ісуса й виникнення християнства як шлях до нового розуміння Бога, людського життя, гріхів та покаяння – це буде той самий перехід, песах, тобто Пасха. Тому в храмах і не відмовляються від терміна Пасха Господня.
Мовні питання
Очевидно, що місце наголосу в слові Вели́кдень відома більшості. А от коли починають це слово відмінювати, виникають труднощі Тож запам’ятаймо:
Називний відмінок (що?) | Вели́кдень |
Родовий (чого?) | Вели́кодня |
Давальний (чому?) | Вели́кодню |
Знахідний (святкувати що?) | Вели́кдень |
Орудний (чим?) | Вели́коднем |
Кличний | Вели́кодню |
Звідки тут з’являється о? – можливо, запитаєте ви. Віддавна в українській мові прижилося чергування е, о з нулем звука в усіх відмінках, крім називного для найменувань істот та називного і знахідного для назв неістот: квітень – квітня, квітню, квітнем…, пес – пса, свекор – свекра та ін.; відповідно день – дня. Слово Великдень складне, має дві частини: велик- і день. Українська мова прагне милозвучності, тому, коли ми відмінюємо слово день у Великдень, поряд опиняється кілька приголосних – кдн – , потрібно «розвести» їх голосними, аби не було так важко вимовляти. Ось і приходить на допомогу звук о.
Але наголос в усіх відмінках зберігаємо на и́: Вели́кдень, Вели́кодня, Вели́коднем тощо. А ось велико́дня (з малої літери!) – це прикметник (відповідає на запитання «яка?»): велико́дня стра́ва, велико́дня літургі́я.
«Не кожен день Великдень», – кажуть у народі (тобто не щодня людині повинно щастити). На Великдень годилося вбиратись у чистий, білий одяг (навіть коли він не новий). Для порівняння, на Різдво господарі мусили обов’язково справити щось нове: «На Великдень сорочка хоч лихенька – аби біленька, а на Різдво – хоч би й сурова, аби нова».
А тепер поговорімо про все те, що асоціюється в більшості українців (і не лише українців!) із Великоднем.
Паски
Існує безліч рецептів великодньої випічки (паски), та їх усі можна звести до двох основних: зі здобного (солодкого дріджового) тіста (їх також називають бабками) і з сиру. Сирну паску випікати не потрібно – достатньо лише добре перемішати всі інгредієнти, зварити на водяній бані й охолодити. Як до борошняної, так і до сирної паски можна додавати родзинки (тобто ізюм). До речі, не варто думати, що ізюм – російське слово: воно походить із тюркського üzüm і означає «виноград». А родзинки має французьке походження: raisin – також «виноград»; французи ж запозичили цю назву з латини – racēmus «виноградна лоза, ґроно».
До речі, паска у множині – паски́, але дві, три чотири па́ски. Далі лічимо так: п’ять, шість, двадцять… пасо́к.
Про дохристиянськість великодньої випічки свідчать народні прикмети, яких церква не сприймає: багато хто вірить, що якщо тісто «впаде» (осяде) чи трісне під час випікання, то в родині хтось захворіє або й помре. Під час замішування тіста недобре пускати до кухні сторонніх людей, шуміти – щоб не «злякати» його.
Народ склав влучні прислів’я та приказки про паску, як-от: «Обійдеться Великдень без гречаної паски»; гречана паска – то щось непотрібне, безглузде; з гречаного борошна пекли бідняки, які не мали пшеничного. Звідси й ще одна приказка: «Дочекалася баба гречаної паски» (сподівалися на щось добре, а вийшло нещастя). «Без когось і паски не посвятяться», – сказано про людину, яка любить скрізь втручатися, все, як зараз кажуть, контролити.
Писанки та крашанки
Хто ж може уявити собі Великдень без яскраво розфарбованих яєць – писано́к! Якщо ж яйце забарвлене одним кольором, його називають крашанкою або галункою. Крашанка (у множині крашанки́) – це досить просто, адже достатньо лише зварити яйце у травах (ромашка забарвлює в жовтий, майже коричневий колір), у порошку з мелених рослин (куркума фарбує в яскраво-жовтий), занурити в сік плодів (чорниця дає фіолетову барву), коренеплодів (суміш бурякового соку з оцтом – гарантовано рожева фарба!) чи опустити в готовий барвник.
Писанки ж – це мистецтво. Почитаймо, що пише Ігор Калинець. Він змальовує писання писанки як створення цілої картини всесвіту з білого яйця руками майстрині:
Виводить мама дивним писачком
по білому яйці воскові взори.
Мандрує писанка по мисочках
із цибулиним золотим узваром,
з настоями на травах і корі,
на веснянім і на осіннім зіллі –
і писанка оранжево горить
у філіграннім сплеті ліній.
На писанках зображують найрізноманітніші символи. Це й мініатюрна модель Всесвіту – Дерево життя, що поділене на три частини: коріння – підземний світ, стовбур – земний світ, гілки – небеса. І так звана «сороківка» – сорок трикутників, і зображення хреста (чотирьох сторін світу), звірів, пташок, риб, «рожі» (восьмипроменевої зірки). Все це є не просто візерунком, а може трактуватися як символи – родючості, розквіту, сонця, землі тощо.
Загалом яйце пов’язане із початком життя (адже життя більшості земних творінь починається з яйця-плоду). У багатьох язичницьких міфах про походження Всесвіту небо, земля та все, що нас оточує, також спочатку зберігалося в яйці, знесеному птахом-творцем.
На Гуцульщині, за словами Марії Чумарної, побутує легенда про те, що люди, пишучи писанки, оберігають світ живих від лютого дракона зі світу мертвих.
Є й християнські легенди про походження крашанок та писанок. Після поховання Ісуса до прокуратора Понтія Пілата, поки він снідав, прибігли вартові, що охороняли гробницю (за іншими переказами це була Марія Магдалина), та повідомили Пілату, що Ісус воскрес. Пілат не повірив: «Та швидше ось це яйце почервоніє, ніж те, що ви кажете, виявиться правдою!» Тієї миті яйце в його руках стало червоним.
Наш поет Юрій-Осип Федькович створив віршовану легенду про те, як Марія, мати Ісуса, писала писанки, намагаючись викупити ними сина в Понтія Пілата. Але не встигла: Ісуса вже стратили. Дізнавшись про це, Марія впала непритомна, а писанки розкотилися по світу.
Про писанки та крашанки теж є дотепні народні висловлювання: «Де ще той Великдень, а він (вона) уже з крашанками носиться» (ще зарано чимось хвалитися; не варто поспішати, всьому свій час), «Дороге яєчко до Великодня» (все потрібно робити своєчасно, інакше може бути запізно).
І паски, й писанки, й усе, що ми кладемо до великоднього кошика та несемо до церкви – це продовження язичницьких жертвоприношень. Ці жертви справлялися, зокрема, й для померлих предків, які в цей час приходили на землю, щоб благословити наступний врожай. Нині ж, у християнстві – пожертва Богу, подяка за життя на землі, за хліб і воду. Тож, якщо ви не маєте часу, сил або бажання пекти паски, розписувати писанки, якщо ви не любите їх їсти – це не означає, що ви «неправильно» віруєте. Адже Біблія нічого цього від вірян не вимагає.
Кожна людина має право вибору. Хтось святкує Песах, хтось Воскресіння за юліанським або григоріанським календарем, а хтось – як предки-язичники, зустрічає весну та вшановує душі померлих. Для когось найважливіше – спекти смачну паску, для когось – зробити селфі з писанками, виготовленими власноруч або, вимкнувши гаджети, зустріти великодню неділю в храмі чи з тихою молитвою в родинному колі. І є атеїсти, які не визнають жодних святкувань, але проводять цей вихідний з дорогими їм людьми. Та всі ми – Єдині, нас гуртує любов до України та спільна мова, якою ми слухаємо богослужіння, вітаємо рідних, промовляємо слова любові.
Тож незалежно від того, чи воскрес Христос, а якщо воскрес, то коли саме й наскільки це стосується особисто вас, – єднаймося задля перемоги!