Що нам відомо про Богдана-Ігоря Антонича? Він автор двох чудових поезій про Різдво та новонародженого Ісуса, які пізніше через однаковий ритм Василь Жданків склеїв в одну пісню «Народився Бог на санях». Народившись у сім’ї священника, Антонич, однак, називав себе «закоханим в життя поганином». За 27 років, які прожив, устиг написати не лише п’ять поетичних збірок, а й кілька прозових творів, а також літературно-критичні статті, одна з яких має назву «Як розуміти поезію». Був заборонений радянською владою як «поет-містик». Школярі найбільше цитують його вірш «Антонич був хрущем і жив колись на вишні».
На честь 114-річчя від дня народження митця даруємо ще дрібку цікавих фактів про нього!
- Родове прізвище письменника – Кіт (Кот). Антонич – це похідне від імені його діда Антона Кота. Родовий маєток дідуся мав назву «Котячий замок». Ім’я Ігор хлопець додав собі сам – на честь князя, шанувальником якого був.
- Любити поезію навчила маленького Богдана його пестунка (няня), яка захоплювалася творчістю Шевченка та читала своєму вихованцеві вірші вголос. Дітвакові це так подобалося, що й сам, бувало, говорив «вершами».
- І мати Богдана-Ігоря Антонича, і його наречена звались однаково – Ольгами.
- 1920 р. Богдан вступив до гімназії в Сяноку. Хоч місто й тоді належало, й нині належить Польщі, однак це була єдина на той час гімназія на Лемківщині, де викладали українську («руську», як її тоді називали) мову. А ще – давньогрецьку, латину, німецьку. І, звичайно, польську. Цікаво, що хлопець ніколи не викликався сам відповідати на уроках, а підносив руку лише коли на запитання вчителя ніхто не давав правильних відповідей. А у вільний час відвідував гурток танцю та вчився грати на скрипці.
- У Львівському університеті (1928–1933) Антонич студіює славістику на філософському факультеті. Зауважимо, що в університеті на той час не було жодної кафедри з українською мовою викладання та жодного професора-українця. Та й сам заклад тоді називався на честь Яна Казимира. Проте при університеті діяв Гурток студентів-україністів, що його Богдан охоче відвідував та читав там свої твори. Посестра-гуртківиця Катря Матейко описує Антонича так: «Був середнього росту, синьоокий, темноволосий і короткозорий. Ходив в окулярах. Був лагідний, спокійний, мовчазний, не любив гуртів, держався вбільшості одиноко, самітньо й на самостійно бути собою».
- Що можна сказати про Антонича-студента? Його друзі говорили про нього таке: «Вчився дуже інтенсивно, в карти не грав, на забави не ходив, в каварнях часу не мантачив. Увесь час працював».
- Як творив Богдан-Ігор Антонич? «Нормально писав що другий день. Звичайно рано. Записував поодинокі фрази, потім щойно будував цілість. Брав до рук паличку й ходив по кімнаті, скандуючи якусь мелодію. Потім із поодиноких фраз записував вірша – або тільки частину – й далі ходив по кімнаті. Любив при цьому ритмічно вдаряти паличкою. Та часто бувало таке, що вранці відразу записував цілого вірша – і саме ці речі здебільшого не потребували вже поправок», – розповідає його наречена Ольга Олійник. Сам же Антонич у статті «Як розуміти поезію» ділиться: «Мушу признатись, що значна частина моїх, і то бодай найкращих поезій повстала напів у сні».
- Дбайте про своє здоров’я вчасно! Богдан-Ігор Антонич захворів на апендицит, але до хірурга звертатися зволікав. Новоутворення було завбільшки з голубине яйце. Після операції пацієнт був заслабий, його тіло погано зберігало тепло, а ще гірше опиралось інфекціям. Унаслідок такого «комбо» – запалення легень укупі з запаленням рани – Богдан пішов з життя 6 липня 1937 р.
- Завдяки нареченій Ользі було впорядковано, зредаговано і видано посмертні збірки поета – «Зелена Євангелія» та «Ротації». Однак дівчина не побажала внести до жодної зі збірок вірш «Весільна», що мав присвяту «для Олечки».