Моя мама приїхала з Поділля, де народилась і виросла, на Лівобережну Київщину. До неї прийшла якась жінка й запитала: «А ви не продаєте калачики?» Мама вирішила, що йдеться про випічку (калачі). «Я можу на вечір вам спекти, якщо хочете». Жінка на неї глянула здивовано: «Та ні, мені сирих треба. Можете мені наламати штук десять?» Виявляється, по-місцевому «калачики» означало кукурудзяні початки. Саме про кукурудзу, а не про випічку, запитувала гостя.
А в інших регіонах «калачики» означає квітку мальву. А ще десь – кімнатну рослину пеларгонію. На Заході України всі знають, що дримба – музичний інструмент. А десь на Півдні можна почути, як словом «дримба» ображають високу, худу дівчину або жінку.
Про несподівані значення діалектних слів читайте в нашій статті.
- Слово бабульки́ в гуцулів не має нічого спільного з тими бабцями, що сидять на лавці біля під’їзду. Воно означає «бульбашки на воді під час дощу», а також «плоди картоплі з насінням».
- Бігу́н – у літературній мові, як відомо, цим словом називають хлопця або чоловіка, який біжить. А в Татарбунарах на Одещині – ще й стержень, на який навішують ворота або двері. Бігу́нкою ж у тих краях іменують діарею, а також 6-8-місячну свиню.
- Блуд вчипи́всі – так гуцули кажуть не на зараженого венеричною хворобою, а на людину, яка заблукала (блуд, тобто нечисть, заплутав її).
- Якщо на Одещині ви почуєте, що хтось пере у ваго́нах, то ні, люди це роблять не в потязі! Ваго́нами або вага́нами позначають корито – дерев’яну посудину видовженої форми. А вагонця́ми – мисочку для перших страв.
- У звичній нам літературній мові вовк – це звір. А в гуцульських говірках – народна назва захворювань прямої кишки. А в Миколаївському районі на Одещині так іменують осердя кавуна.
- Промовляючи слово га́лька, ми найчастіше уявляємо собі камінці на березі моря. Але на Львівщині, у Дрогобицькому районі, галька – це…назва одягу. Конкретніше – нижня спідниця (комбінація) з мереживом.
- Говори́ти пусто́ї – ви можете подумати, що йдеться про якусь балакучу людину, котра безперестанку теревенить щось безглузде? А от і не завжди! В гуцулів це також означає «вживати непристойну лексику».
- Ми звикли до того, що гру́ба людина – це нечемна, невихована, така, що поводиться по-хамськи. Одначе гру́ба може ще означати «вагітна».
- Диру́н – це не слово деру́н, написане з помилкою: так у Савранському районі Одеської області називають окуня.
- Добро́ – це не тільки те, що ми звикли називати добром, а й «гаразд, достатньо» (у Дрогобицькому районі на Львівщині).
- Пригадаймо: скільки значень може мати слово ко́тик? Упевнені, що ви знаєте їх багато. Додайте до них ще одне, медичне: в гуцулів так називають щиколотку.
- Що у вас на батьківщині означає підбива́ти? У Дрогобицькому районі на Львівщині це слово вживають, коли мають на увазі «заправляти» (наприклад, борщ).
- Пі́ший – це не тільки той, хто ходить пішки, а й (у тому-таки Дрогобицькому районі) «кущовий». Кущову квасолю називають пі́ша фасо́льи. А бойки вживають піший віз у значенні «дерев’яний віз із драбинками».
- Не скрізь в Україні розсолом вважають той розчин, яким заливають овочі, щоб їх маринувати або консервувати. Словом розсі́л, росі́л також називають бульйон.
А які значення відомих слів, що відрізняються від того, до чого ви звикли в літературній мові, подобаються вам?