Багато літер про українські й запозичені слова
Коли в нашому будинку вимикають громовину й усемережжя, ми граємося в чистомовців. Тобто складаємо речення, де б не було жодного іншомовного слова – тільки наші, українські. Що таке «громовина», питаєте? Це старий український відповідник до слова «електрика» – одне з тих слів, із якими люто боролася радянська влада. І, як бачите, поборола. Адже громовина аж ніяк не нагадувала «міжнародного» терміна, який був у російській.
Усемережжя (якщо хто не здогадався) – це Інтернет. Бо ж internet – то скорочення від international network «міжнародна/всесвітня мережа». Це слово НЕ потрапило до академічних словників, просто мені воно подобається. Отож у нашому будинку інколи вимикають електрику й інтернет. І тоді ми бавимося в пуристів – вигадуємо речення, а інколи цілі тексти, що складаються лише (!) з українських слів.
Але громовина справді не дуже асоціюється з електричним струмом, а більше з громом. А «Інтернет» вимовляти швидше й простіше, ніж «усемережжя». Але навіщо позбавляти українську мову таких слів, як ятка (кіоск), книгозбірня (бібліотека), гасло (девіз)?
«Відкіля це ти узявся?»
– питала б я, якби була Одаркою з опери «Запорожець за Дунаєм». Та я не Одарка, і в мене вже є аж шість томів Етимологічного словника української мови. За ними можна перевірити майже будь-яке слово. Також чимало пояснень походження слів ви знайдете в журналах «Мовознавство», «Культура слова», «Дивослово», «Українська мова»…
Багато слів прийшло в українську мову так давно, що зараз і не уявляєш, як би ми без них жили. Без грецької поезії, без арабської алгебри, німецьких цвяхів та обценьків і давньоіндійського цукру – як вам таке?
Словом позначаємо те чи те поняття, предмет, явище. Якщо предмет або явище приходить у наше життя звідкілясь із-поза меж України, то разом із ним до нас перекочовує й слово, що його позначає. Так у нас з’явилося китайське чай, грецьке троянда, англійське принтер, французьке фритюр тощо.
Але ж ніхто не забороняє нам «переназивати» поняття по-своєму? Чому не сказати літак, хоч є іноземне слово аероплан? Або, крім фонтан, уживати ще й поетичне водограй?
Ми звикли казати контур, але ж можна й о́брис. Слово гімн нам добре відоме, а от чи часто вживаємо славень? І взагалі чому, маючи власні українські слова, ми не пам’ятаємо їх, а вживаємо іншомовні варіанти? Так і хочеться, чуючи доброчинець (синонім до меценат) чи затятий на заміну до азартний, крикнути голосом згаданої вище Одарки: «Де ти досі пропадав?»
А що сусіди скажуть?
У чому причина того, що ми здавна віддаємо перевагу не своїм варіантам і відмовляємося від власних? У нав’язаному нам, українцям, почутті меншовартості. Тривалий час російська пропаганда намагалася переконати нас, що українська – мова «села», малопридатна для успішної кар’єри, науки, мистецтва.
Але не тільки…
Після російсько-радянської окупації України[1] у нашому мовознавстві почався рух за зближення української мови з російською. Бо ж як це може бути, що начальство з самої Москви (сарказм) приїздить до нас і не може зрозуміти цієї дуже складної (сарказм) української мови! За словами Івана Дзюби, «примушували десятьох мужиків “коверкать свой родной язык” (калічити свою рідну мову – Авт.), аби тільки не потривожити одного “великорусского шовиниста[2]”».
Однак від рідного слова просто так не відмовишся –воно вкорінилося з діда-прадіда, до нього звикаєш, як до повітря, яким дихаєш. Та можна вчинити інакше – сказати, що ті слова, які ти вживаєш, усім відкривають твоє невігластво, старомодність, низький рівень культури. І показати словник, який підтверджує: освічена людина каже фотографія, а відстала – світли́на. Ну а якщо замість зрозумілого росіянам іншомовного слова катет ти наполягаєш на українському слові пря́мка, то ти «націоналіст» і «шкідник». (За Радянського Союзу це була така лайка для тих, хто намагався зберегти свою мову, культуру, наполягати на їхній цінності й, Боже борони, давності та величі).
Тож і придумали «вихід»: переписати словники так, щоб вивести з активного вжитку частину українських слів, схожих на які немає в російській. Алгоритм такий: на перше в російсько-українському словнику місце ставимо слово, яке є в російській, а другим – суто українське, й називаємо його рідкісним чи діалектним (нелітературним), або ж застарілим. Наприклад:
фотогра́фия рос. фотогра́фія укр. світли́на (заст.)
Відгомін цієї зневаги триває й досі – ми соромимося свого. Спробуйте замість астрономія сказати зірни́цтво чи замість лавр ужити бобко́вець (ці слова були у старих словниках) – навіть ваші співгромадяни вирішать, що ви так жартуєте.
Але прогрес є (і не лише прогрес, а й поступ)! І хоча копаний м’яч не став загальновідомим терміном, як футбол, а знечулення не використовують у медичних документах, як анестезія, а проте ми вже досить давно не цураємося називати юриста правником, а горизонт легко замінюємо обрієм, овидом, виднокругом, видноколом, небокраєм, круговидом…
На цьому можна заспокоїтися й порадіти?
Заждіть…
IT-країна, IT-словник
Світ розвивається дуже стрімко – навіть стрімкіше, ніж будь-коли досі. Вчора ти не мав телефонного апарата вдома й платив купу грошей на пошті, щоб зв’язатися з рідними, а сьогодні ти вільно спілкуєшся хоч у Viber, хоч у Telegram з усім світом, і в будь-якій точці планети, де є Інтернет, розраховуєшся за товар карткою або за допомогою застосунку в телефоні.
А ще все більше високоосвічених українців працює у сфері «розумних технологій» – IT, інакше кажучи. Дуже ймовірно, що або ви самі, або ваші рідні й друзі причетні до цієї галузі й навіть поза роботою ви вживаєте в розмові такі терміни, як софтвер (програмне забезпечення), апгрейдити (вдосконалювати), джуніор (молодший фахівець) тощо. Це й не дивно, адже мова спілкування в більшості IT-компаній – англійська, тому слова та фрази, які найчастіше використовуєш, просто-таки врізаються у свідомість, витісняючи українські. Та й під впливом так званої “Gestalt-психології”, заснованої німецькими вченими, в розмовну українську мову ввійшов фразеологізм закрити гештальт у значенні «виконати або отримати щось, про що давно мріяли».
Та мушу сказати, що для того, аби вживати іншомовні слова й вислови, зовсім не обов’язково бути айтівцем чи німецьким психологом. Досить лише систематично чути смарт- замість розумний (смартгодинник), зафоловити когось (заміть підписатися на когось) з ТБ або відеоблогів, натрапляти на них у дописах та статтях і сприймати як щось абсолютно нормальне. Надто коли ними користуються люди, яким довіряєш і якими захоплюєшся – близькі друзі, наставники, відомі особистості…
І маємо челенджі, хоча є виклики, тьютора, хоч можемо сказати наставник, і скіли, які насправді вміння чи навички. Навіть якщо з англійської в школі в нас щонайбільше сім балів і ми не знаємо, як перекласти істеблішмент чи камінг-аут.
Якщо в радянський час іншомовні слова закріпилися в українській мові, бо в СРСР нав’язували престижність російської мови (і застосовували санкції проти тих, хто з цим не погоджувався), то нині вже з власної волі обираємо не український, а англійський відповідник, вважаючи англійську престижнішою. Адже англійську мислимо як мову високих заробітків, подорожей, високого рівня освіченості.
І забуваємо про те, що високі заробітки, подорожі, освіта – це все починається з поваги до себе. І це стосується не лише мови. Але і її теж.
Тож не бійтеся пожертвувати словом флешбек, якщо йдеться про спогад, і зовсім не обов’язково називати рух флешмобом.
Українською? – Будь ласка!
Усе частіше я називаю комікси мальописами (бо історія в них намальована й написана), а рюкзак наплічником (бо закріплюємо його на плечах). Хто каже, що у Словнику української мови немає такого значення для наплічника? То ви до старого словника зазираєте, ось найновіша версія!
Як же це добре, коли значення слова можна зрозуміти вже під час звучання. Що легше зрозуміти учневі – що у його творі є орфографічні помилки, чи що ці помилки правописні?
Буває й так, що одному іншомовному слову відповідає кілька українських. І залежить усе від обставин, у яких ми це слово вживаємо. Саме тому для лайфгаку чи лайфхаку не ввімкнеш самозаміни. Десь він означатиме корисна порада («Лайфхаки з української мови»), десь – хитрощі («Як виростити огірки до Різдва: ділімося лайфхаками!»), дивовихід («Навіть по обіді мене мучило відчуття голоду. Але я знайшов лайфхак, як домовитися зі своїм організмом»).
Винахідливі українці не лише перекладають лайк як уподобайка, а скриншот – як зняток, але й можуть «українізувати» англійський термін менсплейнинг. Це слово вживають у ситуації, коли чоловік пояснює жінці очевидні речі без її прохання чи будь-якої в тому потреби, ще й таким тоном, ніби вважає її недостатньо розумною. Наші дотепні мовці швидко придумали відповідник – хлопояснення.
Українські слова, які насправді не українські
«Ну що це за тім?! – обурювався мій тато, коли моя доня, його онука, вжила це слово. – Хіба вже заборонили українське слово – команда?!» Мусила дочка показувати дідусеві слово «команда» в етимологічному словнику. Аж воно… італійське! Або взагалі латинське. Не вірите – перевірте!
Учителька у школі сварила вас за слово галстук і виправляла на краватку? Перекажіть їй, що обидва слова однаково чужі українській мові! Свого часу в ролі отакого суворого вчителя був мовознавець Омелян Партицький. Він виправляв слово краватка на нашийок, ба навіть увів цей нашийок до «Німецько-руського словаря» (тобто німецько-українського словника)[3] 1867 р.
Інколи мовці (надто ж ті, що перейшли на українську мову нещодавно) бояться використовувати українські слова, які існують і в російській, вважаючи їх «не нашими», «русизмами». Ні, чашка – НЕ російське слово, воно є в багатьох слов’янських мовах, а от філіжанка прийшло з турецької мови через арабську. Утім, ви можете обрати третій варіант – горнятко. У російській його якраз і немає. Коротше кажучи – з чого хочете, з того й пийте, аби було смачно!
Українські слова, які справді українські…але є нюанс!
Ніколи не забуду, як багато років тому я виправила одному авторові «кінські копита» на «кінські ратиці». (Шановні колеги, якщо хто озвучуватиме цю статтю, уточніть, що я зробила це не з самим автором, а з його текстом, добре?). Бо ж мені здавалося, що «ратиці» – це більш по-українському. І я так і не зрозуміла, чому письменник не лише відмовився від моїх редакторських послуг, а ще й послав учити зоологію. Авжеж, я мусила перечитати книжки з зоології і з’ясувати, що ратиці бувають у свиней, корів, кіз (тому цих тварин називали у старих підручниках ратичними), а в коней – копита.
І ні, ніколи – чуєте, ніколи! – не виправляйте вертоліт на ґвинтокрил! Бо вас може почути авторка цієї статті, розсердиться на вас і змусить вивчати напам’ять Авіаційні правила України. Ну або її статтю, що фактично те саме. Одне лише скажу – ці два літальні апарати відрізняються як зовні, своєю будовою, так і способом тримання в повітрі.
Чи можна зовсім без запозичень?
Можна. Але важко. Якщо ви схочете зварити справжнього українського борщу, то буряк вам протипоказаний: це слово походить з арабської мови. Помідор – італійське, а томат – ацтекське. Навіть картопля, капуста й цибуля мають латинське коріння, а бульба (якщо схочете переназвати картоплю) – грецьке. Лишаються морква та вода. Ви наїстеся таким борщем? Так отож.
Іншомовні слова є і в нашому українському словнику, й у словнику будь-якої іншої мови, яка розвивається не на окремому острові, куди немає доступу цивілізації. Адже народи контактують, люди запозичають досвід одне в одного – зокрема називати різні поняття влучними словами.
У нас, наприклад, і немовля – малюк, і дитина до трьох років – теж малюк. Натомість англійською можна сказати тодлер, і всі розумітимуть, що йдеться саме про дитя від 1 до 3 років. Та й грецьке слово халепа означає не зовсім те, що українське бентега, біда, клопіт, морока, неприємність або нещастя.
Якось моя редакторка спротивилася слову читміл. (Хто не в курсі – це коли ти «обманюєш» дієту і з’їдаєш трішки того, чого тобі хочеться, але в принципі не можна). А як це назвати інакше? Ми з редакторкою зійшлися на описовому перекладі – маленька слабкість. Хоча, звісно, то не одне й те саме… Тому багато важить те, у якій ситуації і з якою метою ми вживаємо те чи те слово.
То наше чи імпортне? Вибір, як завжди, за мовцем. Але, як на мене, у випадках, коли МОЖНА вжити українське слово, краще таки обрати українське. Мова – це подарунок нам від наших предків, і негоже, коли подарунки просто стоять на полиці та збирають пилюку – ними треба користуватися!
P.S.
До речі, коли електропостачання відновлюють, ми все-все перевіряємо за словниками. Виявилося, що справді є прямовисний, а не лише вертикальний; є й поземний як синонім до горизонтальний, а оратор – це промовець. А я так сподівалася, що це мій винахід…
[1] Раніше це гордо йменували «утворенням Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР)», до складу якого потрапила й Україна в 1922 р. Але ми називатимемо речі своїми іменами – це загарбання росією українських земель, поневолення українців і наруга над національною й людською гідністю.
[2] Шовінізм – зневажливе, зверхнє ставлення до певної групи людей за ознакою мови, національності, місця проживання, релігії, статі (гендеру) тощо.
[3] Слово «руський» раніше не мало нічого спільного з росією і росіянами, воно було пов’язане з Руссю (Україною).